Повість Гоголя «Шинель» належить до циклу добутків за назвою «Петербурзькі повісті». Цей цикл є новим кроком у розвитку російського реалізму. Продовжуючи тему «маленької людини», підняту Пушкіним в «Станційному доглядачі», Гоголь описує трагічну долю бедних, забитих людей. Разом з тим у їхньому житті він знаходить багато поетичного. Повести петербурзького циклу пронизані гуманізмом, живим співчуттям письменника до маленького скривдженим людям. Доля кожного з них - це або смішна, хоча й невесела, комедія, або важка драма. Сміх і гіркі сльози так злиті в повістях, що в читача створюється хвилююче враження трагізму життя «маленької людини», задавленого бюрократичним ладом кріпосницької держави
Повість «Шинель» - самий значний добуток петербурзького циклу. Сюжет повести виник з канцелярського анекдоту про чиновника, що загубив на полюванні рушниця, придбана невтомними працями й позбавленнями
Гоголь оповідає про долю Акакия Акакиевича Башмачкина - маленького чиновника одного з петербурзьких департаментів. Все життя Акакия Акакиевича - предмет постійних принижень і глузувань. Необхідність тягти безглузду канцелярську лямку позбавила його можливості розвитку, він не знав ніяких прихильностей і розваг, а придя зі служби додому, думав лише про те, що «Бог пошле переписувати завтра». Навіть зовнішність його в зображенні Гоголя якась незначна, непомітна: '«низенького росту, трохи рябоват, трохи рудуватий, трохи навіть на вид підсліпуватий, з невеликою лисиною на чолі, зі зморшками по обидва боки щік». У департаменті, де він трудиться, на нього дивляться як на порожнє місце: «начебто б через приймальню пролетіла проста муха». Він робко зносить всі образи й глузування товаришів по службі, тому що й сам почуває себе смішним і невартим поваги. Акакий Акакиевич приречений на переписування нудних паперів, адже більше він нічого не вміє. На службу він ходить день у день в одній і тій же старій шинелі, настільки старої й порваної, що її не можна вже полагодити. Із цієї шинелі в житті Башмачкина й починаються суцільні неприємності. Кравець порадив Акакию Акакиевичу зшити нову шинель, але на неї потрібні гроші. У безрадісному житті героя з'являється мета - зібрати гроші на покупку нової шинелі. Башмачкин починає заощаджувати. Він не п'є по вечорах чай, не запалює свічі, навіть хода його міняється: тепер він ходить «майже навшпиньках», щоб «не стерти підметок» завчасно, майже перестає стирати білизна, рідше віддає його пралі. Гоголь не засуджує свого героя за це, навпаки, він його жалує. «Спочатку йому було трохи важко звикати до таких обмежень, але потім якось привиклось і пішло на лад; навіть він зовсім привчився голодувати по вечорах; але зате він харчувався духовно, носячись у думках свою вічну ідею майбутньої шинелі».В «Шинелі» Гоголя показані негативні риси кріпосницького режиму, бюрократична тяганина того часу, де немає місця звичайній людині. Гоголь створив жанр російської соціальної повісті, з характерним для неї зображенням суспільних контрастів. Автор підкреслив і загострив істотні риси життя в самому звичайному. Бєлінський оголосив Гоголя самим яскравим представником реалістичного напрямку в російській літературі, що не видумує життя, не ідеалізує її, а відтворює такий, яка вона є.
Уже сейчас у нас век технологий. Все мы не можем себе представить, как жить без канализации, газовой плиты, метро, мобильных, компьютеров. Даже с трудом можно представить, что раньше книги были на вес золота. Интересно, а что будет лет через 500? Вот в нашей родной Москве? Искусственный кислород? Посадят одно дерево и будут детей на экскурсии водить?Настоящим воздухом подышать? Ну ладно, я отойду от реальности и немного пофантазирую. Так сказать, нарисую словесный портрет города будущего моей мечты...Вот я проснусь от будильника. Встану, потянусь.В окне зеленеют ветки новых кустарников, ещё совсем молодых, доросших только до нашего четвёртого этажа. Рядом с ними видны стволы берёз. Тоже ещё молодых, два человека их легко обхватят.Выйду я из дома и пойду к метро. Мимо проедет маршрутка. Так тогда будут называть велосипедиста с коляской на 3 человек. Асфальта уже не будет, только земля, натоптанная как камень.А чьи это глаза посмотрят на меня из-за кустов? Так это же заяц! Каким милым он покажется мне. И вот, зайду я в метро, единственное сохранившееся от века технологий место.Правда, каждый день придётся петь деревьям, чтобы они своими корнями не обвалили метро, поэтому все ветки кроме кольцевой уберут. А то певуны могут и умереть от перегрузки. Больше всего деревьям нравится оперное пение. А вообще Москва-самый большой город.Почему самый большой? Да потому что только у нас будет хватать сил на сохранение метро!Да потому что если приглядеться, мы сможем, пусть и с трудом, разглядеть соседний дом! В других городах, в Бресте, например, надо будет пройти километр, чтобы увидеть силуэт соседнего дома между деревьями! А в некоторых городах люди вообще будут жить в дуплах! Но мы не будем вырубать лишние деревья. НА дне моря, там, где раньше была Атлантида, будут жить учёные и разрабатывать новые технологии, работающие на кислороде.Ведь его передоз может нас и убить! И вот, приеду я на работу.А работать я буду фаунологом. Это будет самая распространенная работа. Потому что фаунолог-это будет человек, который заботится о фауне города. Лето выдадится жаркое, поэтому я после работы пойду купаться в озере. Благодаря парниковому эффекту и постоянным дождям у нас будет очень много воды.А после купания я поднимусь на останкинскую башню и буду любоваться листвой. Осенью в Москве тоже будет очень красиво. Жёлто-красная листвяная вьюга будет опасной, но очень красивой, если смотреть из окна 14 этажа. И тогда, если хочешь выйти на улицу, надо будет подниматься на 10, ведь засыпать-то будет до 9, и никак не меньше. Потом зимой будет холодно.Но как же красиво будет блестеть снег! Как же красиво будет переливаться он на ветках деревьев. Наши зимы станут ещё холодней, а в Антарктиде будет -450 градусов как самая тёплая. Там кислород будет в твёрдых глыбах.Его будут завозить в пустыни и ждать, когда вернётся в газообразное состояние. Но в Москве зимой можно будет иногда попить кислород, ведь -120 градусов будет обычная температура для зимы. А весной надо будет Доставать лодки. А как же ещё путешествовать по растаявшему снегу?! А что на самом деле произойдёт в будущем?Вот в нашей родной Москве? Искусственный кислород? Посадят одно дерево и будут детей на экскурсии водить?Настоящим воздухом подышать? Или вообще озоновая оболочка порвётся окончательно и мы все умрём?Почему мы не бережём нашу родину? Ведь она-наше всё! Почему, почему в заповедниках продаются земли и рубятся деревья? Из-за человеческой алчности? Или из-за человеческой глупости? Почему тысячи бесценных животных умирают от росчерка пера?Давайте беречь нашу Родину, чтобы выстроить достойный город будущего!
Путешествия в некоторые отдаленные страны света Лемюэля Гулливера, сначала хирурга, а потом капитана нескольких кораблей В книге Свифта четыре части: его герой совершает четыре путешествия, общая длительность которых во времени составляет шестнадцать лет и семь месяцев. Выезжая, точнее, отплывая, всякий раз из вполне конкретного, реально существующего на любой карте портового города, он неожиданно попадает в какие-то диковинные страны, знакомясь с теми нравами, образом жизни, законами и традициями, что в ходу там, и рассказывая о своей стране, об Англии. И первой такой «остановкой» оказывается страна Лилипутия.где живут очень маленькие люди.Поначалу эти странные, невероятно маленькие по размеру люди (соответственно столь же миниатюрно и все, что их окружает) встречают Человека Гору (так называют они Гулливера) достаточно приветливо: ему предоставляют жилье, принимаются специальные законы, которые как-то упорядочивают его общение с местными жителями, с тем чтобы оно протекало равно гармонично и безопасно для обеих сторон, обеспечивают его питанием, что непросто, ибо рацион незваного гостя в сравнении с их собственным грандиозен (он равен рациону 1728 лилипутов!). С ним приветливо беседует сам император, после оказанной Гулливером ему и всему его государству тот пешком выходит в пролив, отделяющий Лилипутию от соседнего и враждебного государства Блефуску, и приволакивает на веревке весь блефусканский флот), ему жалуют титул нардака, самый высокий титул в государстве.Гулливера посвящают в политическую систему страны: существуют две «враждующие партии, Тремексенов и Слемексенов», отличающиеся лишь тем, что сторонники одной любители… низких каблуков, а другой — высоких, причем между ними происходят на этой, почве «жесточайшие раздоры»Еще более существенные обстоятельства вызвали к жизни «ожесточеннейшую войну», которую ведут между собой «две великие империи» — Лилипутия и Блефуску: с какой стороны разбивать яйца — с тупого конца или же совсем наоборот, с острого.Однако не все советники императора разделяют его восторги относительно Человека Горы, многим возвышение (в смысле переносном и буквальном) совсем не по нраву. Обвинительный акт, который эти люди организуют, обращает все оказанные Гулливером благодеяния в преступления. «Враги» требуют смерти, причем предлагаются один страшнее другого. И лишь главный секретарь по тайным делам Рельдресель, известный как «истинный друг» Гулливера, оказывается истинно гуманным: его предложение сводится к тому, что достаточно Гулливеру выколоть оба глаза.После бегства в Блефуску (где история повторяется с удручающей одинаковостью, то есть все рады Человеку Горе, но и не менее рады от него поскорее избавиться) Гулливер на выстроенной им лодке отплывает и… случайно встретив английское купеческое судно, благополучно возвращается в родную страну. Вторым странным государством, куда попадает неугомонный Гулливер, оказывается Бробдингнег — государство великанов, где уже Гулливер оказывается лилипутом.и обращение местных жителей с Гулливером на этот раз в точности соответствует тому, как вел себя сам Гулливер с лилипутами В части третьей книги Гулливер попадает на летающий остров Лапуту. А когда Гулливер с острова спустится на «континент» и попадет в его столицу город Лагадо, он будет потрясен сочетанием беспредельного разорения и нищеты, которые бросятся в глаза повсюду, и своеобразных оазисов порядка и процветания: оказывается, оазисы эти — все, что осталось от нормальной жизни. А потом появились некие «прожектеры», которые, побывав на острове (то есть, по-нашему, за границей) и «возвратившись на землю… прониклись презрением ко всем… учреждениям и начали составлять проекты пересоздания науки, искусства, законов, языка Утомившись от всех этих чудес, Гулливер решил отплыть в Англию, однако на его пути домой оказался остров Глаббдобдриб, а затем ткоролевство Лаггнегг. в четвертой, части Гулливер попадает в страну гуигнгнмов. Гуигнгнмы — это кони, но с челов чертами
Повість Гоголя «Шинель» належить до циклу добутків за назвою «Петербурзькі повісті». Цей цикл є новим кроком у розвитку російського реалізму. Продовжуючи тему «маленької людини», підняту Пушкіним в «Станційному доглядачі», Гоголь описує трагічну долю бедних, забитих людей. Разом з тим у їхньому житті він знаходить багато поетичного. Повести петербурзького циклу пронизані гуманізмом, живим співчуттям письменника до маленького скривдженим людям. Доля кожного з них - це або смішна, хоча й невесела, комедія, або важка драма. Сміх і гіркі сльози так злиті в повістях, що в читача створюється хвилююче враження трагізму життя «маленької людини», задавленого бюрократичним ладом кріпосницької держави
Повість «Шинель» - самий значний добуток петербурзького циклу. Сюжет повести виник з канцелярського анекдоту про чиновника, що загубив на полюванні рушниця, придбана невтомними працями й позбавленнями
Гоголь оповідає про долю Акакия Акакиевича Башмачкина - маленького чиновника одного з петербурзьких департаментів. Все життя Акакия Акакиевича - предмет постійних принижень і глузувань. Необхідність тягти безглузду канцелярську лямку позбавила його можливості розвитку, він не знав ніяких прихильностей і розваг, а придя зі служби додому, думав лише про те, що «Бог пошле переписувати завтра». Навіть зовнішність його в зображенні Гоголя якась незначна, непомітна: '«низенького росту, трохи рябоват, трохи рудуватий, трохи навіть на вид підсліпуватий, з невеликою лисиною на чолі, зі зморшками по обидва боки щік». У департаменті, де він трудиться, на нього дивляться як на порожнє місце: «начебто б через приймальню пролетіла проста муха». Він робко зносить всі образи й глузування товаришів по службі, тому що й сам почуває себе смішним і невартим поваги. Акакий Акакиевич приречений на переписування нудних паперів, адже більше він нічого не вміє. На службу він ходить день у день в одній і тій же старій шинелі, настільки старої й порваної, що її не можна вже полагодити. Із цієї шинелі в житті Башмачкина й починаються суцільні неприємності. Кравець порадив Акакию Акакиевичу зшити нову шинель, але на неї потрібні гроші. У безрадісному житті героя з'являється мета - зібрати гроші на покупку нової шинелі. Башмачкин починає заощаджувати. Він не п'є по вечорах чай, не запалює свічі, навіть хода його міняється: тепер він ходить «майже навшпиньках», щоб «не стерти підметок» завчасно, майже перестає стирати білизна, рідше віддає його пралі. Гоголь не засуджує свого героя за це, навпаки, він його жалує. «Спочатку йому було трохи важко звикати до таких обмежень, але потім якось привиклось і пішло на лад; навіть він зовсім привчився голодувати по вечорах; але зате він харчувався духовно, носячись у думках свою вічну ідею майбутньої шинелі».В «Шинелі» Гоголя показані негативні риси кріпосницького режиму, бюрократична тяганина того часу, де немає місця звичайній людині. Гоголь створив жанр російської соціальної повісті, з характерним для неї зображенням суспільних контрастів. Автор підкреслив і загострив істотні риси життя в самому звичайному. Бєлінський оголосив Гоголя самим яскравим представником реалістичного напрямку в російській літературі, що не видумує життя, не ідеалізує її, а відтворює такий, яка вона є.