Что такое книга... Не стоит смотреть толкование в безэмоциональных словарях, ведь там не опишут тех чувств, которые ты испытаешь, когда будешь переживать, радоваться, волноваться за героя или героиню. Книга это нечто большее, чем просто листы с чернилами, это жизненный опыт, традиции, мечты, любовь... Именно поэтому книги просто необходимы для чтения. Ведь когда ты изучаешь то или иное произведение, ты расширяешь свой кругозор, испытываешь новые для тебя эмоции. Книги учат нас жить. Именно по ним можно найти выход в некоторых ситуациях и не позволить себе сделать глупость. Можно привести простой пример. Не имеет значения на какую работу человек устроился, ведь рано или поздно к нему придёт проверка и далеко не факт, что он работник будет знать своего проверяющего в лицо. В этом случае не стоит слепо выполнять все прихоти просто важного человека. Может случиться такая же ситуация как в книге Николая Васильевича Гоголя "Ревизор"... Так что такое книга, и нужно ли её читать... На этот вопрос может ответить лишь сам человек, но я могу сказать одно: новый опыт, пополнение словарного запаса и просто развитие фантазии никогда не будет лишним.
Ассоль — головна героїня повісті «Пурпурові вітрила». Ассоль — це дівчина, чия мрія стала дійсністю. Ассоль рано втратила матір, і її виховав батько — суворий і замкнутий Лонгрен. Односельці їх цуралися, так як за версією власника таверни Лонгрен був жорстоким і безсердечним. Він не врятував його, коли того відносило в море. А те, що через нього померла Мері, мати Ассоль, власник таверни промовчав. З тих пір Ассоль та її батька в селі недолюблювали, їх уникали. Крім того, Ассоль вважали несповна розуму після її розповіді про зустріч з чарівником, який обіцяв, що за нею колись приїде відважний принц на кораблі з червоними вітрилами. За це її називали не інакше, як «корабельна Ассоль». За вдачею це була дівчина з багатою уявою і добрим серцем. Вона могла говорити з деревами та чагарниками, як живими, піклуватися про братів менших, і щиро мріяти. Коли вона підросла, то стала справжньою красунею. Все що Ассоль надягала, здавалося новим і чарівним. Її обличчя було по-дитячому наївним і променистим. Вона ні на мить не забувала про свою мрію і часто її уявляла. Навіть Лонгрен думав, що пройде час, і вона забуде слова казкаря Егля. Уміння самозабутньо мріяти і ігнорувати злі глузування оточуючих пішли дівчині на користь. У її житті, насправді, з’явився хтось особливий, надів на її палець кільце, поки вона спала. Після цього, вона ще більше впевнилася в тому, що «він» скоро з’явиться в її житті. Незабаром в селі Каперни з’явився той самий корабель з червоними вітрилами, а з ним і Артур Грей — капітан корабля, відважний моряк, благородна людина, який почув історію про Ассоль і втілив її в реальність.
