відповідь:
стихотворение «она сидела на полу…» (1858 г.) посвящено личной трагедии в жизни тютчева. он был женат вторым браком, имел детей, когда познакомился с е. денисьевой, подругой своих дочерей. поэт не мог противостоять внезапно вспыхнувшей страсти. увлечение переросло в серьезный роман. некоторое время тютчеву удавалось скрывать его, но после рождения у денисьевой ребенка этот роман к скандалу. жена поэта эрнестина была поражена изменой мужа. в порыве ревности она сожгла большую часть писем, которые тютчев когда-то написал ей. этому эпизоду и посвящено стихотворение.
автор изображает сидящую на полу женщину, которая перебирает «груду писем». эти письма когда-то имели для нее огромное значение. они были написаны страстно влюбленным в нее человеком. его измена превратила письма в «остывшую золу». она символизирует давно сгоревшие чувства. в стихотворении не сказано прямо о сожжении бумаг, но это вытекает из самого текста. предательство мужа убило остатки любви и в самой эрнестине, поэтому ее взгляд на письма тютчев сравнивает со взглядом души на «брошенное тело».
в свое время эрнестина произвела на тютчева огромное впечатление. он был невероятно счастлив, женившись на ней. долгое время женщина была для него источником вдохновения. поэт уважал эрнестину и был ей за прожитые вместе годы. в письмах к жене была заключена целая жизнь, наполненная любовью и радостью. тютчеву было бесконечно жаль свою жену, но в то же время он ничего не мог поделать со своим сердцем, которое полюбило другую.
в последней строфе появляется сам лирический герой, который наблюдает за убитой горем женщиной. он не знает, что можно сказать или сделать в такой безвыходной ситуации. все нежные и полные любви слова на его глазах превращаются в прах, а извинения бесполезны. тютчев также испытывает страдания, но понимает, что убитую любовь уже не вернуть. от жалости к жене автор готов встать перед ней на колени, но это ничего не изменит. сожжение любовных писем можно сравнить с убийством человека, которого, как и прошедшую любовь, невозможно воскресить.
эрнестину так и не простила тютчеву измену, но ради детей согласилась не разрывать брак. поэт еще долгое время жил двойной жизнью, о чем было прекрасно известно в
Прометей – це міфічний герой. Його створили ще в Стародавній Греції. Світ навколо був жорстоким, відбувалися постійні війни. Правителі одних держав намагалися завоювати інші народи. І в країнах тирани знущалися зі свого народу. Людям потрібен був захисник. І Прометей став цим героєм.
Прометей захотів до людям. Він вирішив дати їм вогонь, який палав на Олімпі. Вогонь здатен освітлювати все навколо. Титан мав велике і благородне серце, тому став на до людям. Прометей навчив людей будувати житло, обробляти землю за до тварин. Крім того, навчив їх рахувати і писати. Прометей навчав смертних лікуватися цілющим зіллям, знаходити путь по зорях і лету птахів, користуватися щедрими дарами природи.
Він став символом свободи, боротьби за краще життя. Вогонь,
подарований титаном, полегшив життя первісним людям. А Прометей за це отримав пекельні муки. Ця стародавня легенда живе у віках. І кожен народ хоче мати свого Прометея. І ніякий тиран не зумів погасити вогонь боротьби за свободу і кращу долю.
Розум Прометея, сила духу, альтруїзм і мужнє страждання заради їхнього щастя завжди хвилюватимуть прийдешні покоління.Ім’я Прометея буквально означає “той, що думає наперед”, тобто бачить майбутнє. Образ Прометея знайшов втілення в трагедії Есхіла “Прометей закутий”. Прометей не лише бачить майбутнє, а й творить його. Він – великий творець культури людства.
Люди оцінили вчинок Прометея. Адже донині пам’ятаємо ми цю давню легенду. Не згас на землі вогонь, подарований Прометеєм. Зараз на згадку про самопожертву мужнього титана люди носять металеві каблучки і перстені з коштовним камінням. Більшість людей задумуються, чи потрібна була така самопожертва, чи вартує навіть найгероїчніший вчинок таких пекельних страждань? Я ж відповім —звичайно. Тому що найвища мета Буття — навчитися підкорювати свої власні потреби суспільним, загальнонародним. Ось чому нас вчить Прометей.
Зевс для Прометея не тільки тиран, а й заздрісник, який не може простити титану того, що він викрав для людей небесний вогонь і залишився непохитний. Прометей не тільки не кається, але й кидає виклик громовержцю. Він пишається тим, що зробив людей схожими на себе.
Хтось може сказати, що Прометей безсмертний, тому йому було легше зважитись на героїчний вчинок і самопожертву. Це не так, тому що вічні муки страшніші за смерть. А усвідомлення наслідків свого вчинку і невідворотності покарання вимагає найбільшої мужності і самовіддачі для втілення своїх задумів. Також Прометей осмілився протистояти богам і вступитися за знедолених. Він боровся за справедливість, рівність, братерство людей достойних кращої долі, ніж вони мали. Прометей — це борець за свободу і захист людей, один із найшляхетніших міфічних образів світу. Він не просто благодійник, а й мученик заради людства. Тому йому ставлять пам’ятники, часто оспівують у літературі та інших видах мистецтва.
Саме таких людей, як Прометей, зараз дуже мало, бажано, щоб їх побільшало. Але трапляються такі люди, що готові віддати життя за свободу свого народу. Одним із таких людей є мій прадід Василь Омелянович Макух.
Це було 5 листопада 1968 року напередодні річниці червоної революції. Несподівано Василь Макух здійснив акт самоспалення, облившись бензином. Живий смолоскип палав на Хрещатику, останніми словами Василя Макуха був крик: “Геть колонізаторів! Хай живе вільна Україна!”. 6-го листопада Василь Макух помер від несумісних з життям опіків. Це був протест проти поневолення українського народу. Прогресивна світова спільнота схиляє голови перед героєм.
Ще з юних літ він боровся за свободу України. Його зловили раненько, зачепили гаком за ноги і волокли. Йому відрізали стопу ноги і кинули в табір на знищення і тортури, що його ще більше загартувало. Нікого не видав і не покаявся. Майже десятирічне ув’язнення в таборах Мордовії. У нього була єдина мета — продовжити боротьбу за Україну.
Прожив Василь Макух мало, пройшов тернисту дорогу, іншого виду протесту не знайшов. Щастя не зазнав, але має право на пам’ять.
Також у всьому світі широко відоме ім’я студента Яна Палаха, який здійснив акт самоспалення у Празі на знак протесту проти окупації Чехословаччини радянськими військами. По смерті Палаха усе суспільство Чехословаччини піднялося на боротьбу з радянськими окупантами.
Сьогодні у Чехії Ян Палах є національним героєм, про нього знімають фільми. Його смерть об’єднала чехів і словаків у потужний рух опору.
Їх вогонь буде вічно горіти в наших серцях, в нашій пам’яті. Ніхто не в змозі загасити дарунок Прометея.
Я думаю, що якби я опинилася в ситуації, коли треба було б зробити героїчний вчинок для людей України, не задумуючись зробила б це. Адже Прометей тому і є вічним образом загальнолюдського значення, що знаходить чисельні застосування в літературах різних народів і часів. А я ще додала б і в житті.
Объяснение:
