Уж близок полдень. Жар
пылает.
Как пахарь, битва отдыхает.
Кой-где гарцуют казаки.
Равняясь строятся полки.
Молчит музыка боевая.
На холмах пушки, присмирев.
Прервали свой голодный рев.
И се - равнину оглашая,
Далече грянуло ура:
Полки увидели Петра.
И он промчался пред
полками, Могущ и радостен как бой.
Он поле пожирал очами.
За ним вослед неслись толпой
Сии птенцы гнезда
Петрова –
В переменах жребия земного,
В трудах державства и войны
Его товарищи, сыны:
И Шереметев благородный,
И Брюс, и Боур, и Репнин,
И, счастья баловень безродный,
Полудержавный властелин.
И перед синими рядами
Своих воинственных дружин,
Несомый верными слугами,
В качалке, бледен, недвижим.
Страдая раной, Карл1
явился.
Вожди героя шли за ним.
Он в думу тихо погрузился.
Смущенный взор изобразил
Необычайное волненье.
Казалось, Карла приводил
Желанный бой в недоуменье...
Вдруг слабым манием руки
На русских двинул он полки.
И с ними царские дружины
Сошлись в дыму среди
равнины;
И грянул бой, Полтавский бой!
В огне, под градом
раскаленным.
Стеной живою отраженным,
Над падшим строем свежий
строй
Штыки смыкает.
Тяжкой тучей Отряды конницы летучей,
Браздами3, саблями звуча,
Сшибаясь, рубятся сплеча,
Бросая груды тел на груду,
Шары чугунные повсюду
Меж ними прыгают, разят,
Прах роют и в крови шипят.
Швед, русский - колет, рубит,
режет.
Бой барабанный, клики,
скрежет.
Гром пушек, топот, ржанье,
стон,
И смерть и ад со всех сторон
...Но близок, близок миг
победы.
Ура! мы ломим; гнутся шведы.
О славный час! о славный вид!
Еще напор - и враг бежит.
И следом конница
пустилась.
Убийством тупятся мечи,
И падшими вся степь
покрылась. Как роем черной саранчи.
Пирует Петр. И горд, и ясен,
И славы полон взор его.
И царский пир его прекрасен
При кликах войска своего,
В шатре своем он угощает
Своих вождей, вождей чужих,
И славных пленников ласкает,
И за учителей своих
Заздравный кубок поднимает...
«Снежная королева» - всемирно известная и любимая многими сказка Ганса Христиана Андерсена, написанная им зимой 1844 года.
Сюжет ее известен всем с детства: мальчика Кая похищает таинственная Снежная королева, и его подруга Герда преодолевает множество препятствий и опасностей, чтобы своего друга.
Чему же учит это история? Как и многие другие сказки, она нам верить в то, что добро всегда торжествует, вера выстоять даже в самые тяжелые и темные моменты жизни, а перед настоящей любовью рушатся любые преграды.
Любовь, вера и надежда, жившие глубоко в душе Герды и Кая, заставили растаять, гордую, надменную Снежную Королеву. Ведь даже ледяное сердце растает от настоящей любви.
Не знаю, як вам, але мені видається досить дивною і нез`ясовною одна річ, яка просто лізе в очі, точніше, у вуха, але роками залишається поза увагою суспільства у нашій країні. Це правильна мова.
Ось дивіться. У Бернарда Шоу, в його п`єсі «Пігмаліон», головна героїня Еліза Дулітл жила за часів королеви Вікторії і отримала, як усі діти з бідних родин Англії, в найкращому разі, початкову освіту, тобто, вміла читати та рахувати гроші. Вона виросла у передмісті Лондона, де всі люди говорили на своєрідній мові – кокні, яку часто взагалі не могли зрозуміти жителі інших районів цього велетенського міста. І для людей з привілейованих верств суспільства ця мова здавалася нестерпно огидною, неприпустимою, грубою, викликала подив та глузування.
Еліза майже ніякої освіти не мала, але навіть вона розуміла, що, не навчившися правильно вимовляти слова і будувати речення, ніколи не зможеш піднятися вище свого жалюгідного оточення, не зможеш розпочати свою праву, не зможеш забезпечити собі гідне життя. Але вона опинилася в потрібному місці у потрібний час, і тут їй трапився професор Хіггінс.
Що ж до українців, то вони вважають себе культурними та освіченими людьми, всі мають не просто шкільну освіту, а університетську, та ще й не одну. На кожному кроці у великих містах розташовані навчальні заклади, де людей вчать, вчать, вчать … рідної мови. І що, як кажуть, у сухому залишку?
Нічого. Як і 100 років тому, правильною мовою говорять одиниці, як-от, наприклад, я. Інші вдовольняються тією мовою, яку зроду чули у себе вдома: дехто – суржиком, дехто – галицьким діалектом, гварою. Багато людей говорять досить правильною російською мовою.
Як досконале знання мови впливає на суспільний стан та ділову успішність українця? За моїми власними ніяк. Щоб це зрозуміти, достатньо лише на півгодинки увімкнути телевізор. За цей час ви почуєте від дикторів, ведучих, від просто людей, від високоповажних людей, в тому числі – бізнесменів і депутатів парламенту стільки словесного бруду, що вам стане соромно за стан освіти, вихованості, обізнаності людей щодо їхньої мови. Складається враження, що їм не подобається мова, якою вони змушені говорити, що її насаджують штучно, примушують говорити мовою, на якій вони не думають, якою не володіють.
Я хочу сказати, що в нашій країні, на відміну від Англії 19 сторіччя, знання, а точніше незнання мови не є запорукою «успішного життя», тобто, можна стати заможним і щасливим, користуватися високим становищем та мати імідж поважної особи, не маючи навіть достатнього словникового запасу.
«Поговори трохи, і я скажу, хто ти», - жартують філологи. І справді, хто ти є насправді – про це скаже твоя мова.