Поскольку наказание Сизифа было тяжким, в первую очередь, из-за бессмысленности всех приложенных усилий, то «Сизифовым трудом» начали называть не столько тяжелую, сколько бессмысленную работу. Иногда, как синонимы этого выражения, употребляются словосочетания «Сизифов камень» или «мартышкин труд». Как и многие крылатые выражения из древнегреческих мифов, афоризм «Сизифов труд» широко употребляется как в художественной литературе, так и в обыденной речи.
Например: мужчина катит камень в гору, катит, катит, катит, катит, а этот камень срывается и падает к подножью горы. Он начинает сначала и повторяется это много раз.
Может ли общество существовать без законов? Был хороший фильм, где по сюжету заключённых вывезли на остров, где все они были равными, среди равных, все заключённые. Но не успели покинуть остров устроители эксперимента, как заключённые разделились на тех, кто установил свой порядок, и на тех, кто этому порядку подчинился. В фильме этот установленный закон одним дарил шанс прожить какое-то время, слабых ждала смерть, они выбывали. Это жёсткий фильм, но он фильм-раздумье, лейтмотив его философский. И тема сочинения глубокая, и по содержанию может быть очень большой, потому что и законы общества очень и очень многогранны. Экономические законы, которые закрепляют в обществе порядок их действия. Без знания этих законов, без знания их взаимодействия с другими законами, действующими в государстве, и в межгосударственных отношениях вряд ли выстроишь систему жизнеобеспечения общества на всей нашей планете. А законы юридические? Они тоже нужны и важны. Но какие же законы являются основополагающими в нашей жизни? Это явно не может быть закон одной направленной тематики. Так ведь? И в государстве устроено всё структурировано: одни создают, - пишут законы, другие эти законы изучают, сопоставляют, рассматривают и принимают, то есть, узаконивают! Третьи, эти законы исполняют, четвёртые,- следят за исполнением, пятые, -наказывают за не исполнение, шестые,- следят за исполняющими наказания. Всё строго и чётко! И тогда, что лучше, допустим, для меня? Естественно, для меня будет лучше, если я буду не лениться, учиться, буду вникать и следовать всем тем законам, которые являются неотъемлемой частью жизни того общества, в котором я живу. В народе распространена фраза, она всем знакома: "Незнание закона не освобождает от ответственности", - вот почему в настоящее время необходимо глубоко постигать те законы, по которым выстраивается жизнь нашего общества. И с ускорением развития нашего общества, ускоряется и создание новых законов, отражающих все сферы, все направления, все производства, все гражданские и военные службы. Эта такая работа, масштабы которой трудно даже представить. К счастью, такая тяжесть не ложится на одного человека, создание законов, это труд командный, а вот их исполнение, это уже труд каждого гражданина! И это большой труд! Все ли мы знаем основной наш закон, по которому мы живём, - это наша Конституция Российской Федерации. Я даю слово, что в своей жизни буду следовать её закону.
Олександр Олесь цікаві факти Олександр Олесь, справжнє ім’я якого Олександр Кандиба народився 5 грудня 1878 року на Сумщині в селянсько-чумацькій сім’ї. З малечку він був дуже здібним і людяним хлопчиком. В 4 роки вже навчився читати, відбулося його перше знайомство з творами Т. Шевченка. Коли йому було 11 років його батько втопився в ставку і він залишися з мамою і двома сестрами. В 1893 році він вступає до хліборобської школи, але жаги до знань не мав. Вчився аби закінчити. Саме в цій школі відбувся його творчий дебют – у рукописних журналах з’являються його перші вірші «Комета» та «Первоцвіт». Після школи стає слухачем вільних та безкоштовних курсів Харківського ветеринарного інституту і паралельно працює на скотобійні «Дарниця». Високу оцінку за свої твори він отримав від першої у царській Росії жінки-професора Олександри Єфименко, що спонукало його творити далі. Визначною подією у його житті стала поїздка до Полтави на відкриття пам’ятника Котляревському у 1903 році. Саме там він знайомиться та заводить хороші товариські відносини з Л. Українкою, Б. Грінченком, М. Коцюбинським. Знайомство з велетнями українського слова спонукало його перейти на написання творів тільки українською. В тому ж році він знайомиться зі своєю дружиною Вірою Свадковською, яка подарувала йому сина Олега Ольжича та вперше підписує твори Олесь. В 1905 році в альманасі «Багаття» вперше публікуються його твори. Заводить міцну дружбу з О.Кобилянською та В. Гнатюком, знайомиться з І. Франком та П. Тичиною. Останній вважав Олеся своїм вчителем і наставником і навіть свою першу збірку посвятив Олександру Олесю. Після Жовтневої революції 1917 року змушений емігрувати, залишивши дружину і сина в Україні. Там він пише свої найкращі твори «Минуле України в піснях» та «Земля обітована». Віра Свадковська, залишився в Україні, ледве зводить кінці з кінцями, викладаючи в університеті. Син Олег в свої 22 роки стає наймолодшим доктором археології, але не зміг розділити радість з батьком, який проживав у Чехії. Коли розпочалась Друга світова війна, син Олександра Олеся стає учасником руху Опору. В 1944 році нацисти його схоплюють і закатовують у концтаборі Заксенгаузен. Перебуваючи в еміграції до кінця свого життя, поет вивчає чеську, французьку та німецьку мови. Листуючись з дружиною, він переконує її вивчати українську мову, висилає з-за кордону словники та збірники, написані українською. Між ними збереглися теплі відносини, хоча називали один одного вони лише на «Ви». Помер Олесь в Празі в 1944 році.
