Відповідь:
ГЕРОЙ НАШОГО ЧАСУ (Роман, 1839-1840; опубл. окремим изд. без предисл. – 1840; 2-е изд.
Із предисл. – 1841) Віра – персонаж повести “Князівна Мері”, світська дама, коханка Печорина. Віра відіграє помітну роль у сюжеті повести, беручи участь у двох “любовних трикутниках” ( Грушниц-Кий – Мері – Печорин; В. – Печорин – Мері). З одного боку, завдяки відносинам Печорина з В. і її роздумам пояснюється, чому Печорин, “не намагаючись”, здатний нездоланно панувати над жіночим серцем, а з іншого боку – В. представляє інший, у порівнянні
з Мері, тип світської жінки.
Уперше ОВ.
Згадує доктор Вернер, розповідаючи Печорину про нових мешканців Кавказьких вод: “якась дама з новоприїжджих, родичка княгині по чоловіку, дуже гарненька, але дуже, здається, хвора… середнього росту, блондинка, із правильними рисами, колір особи сухотний, а на правій щоці чорна родимка: її особа мене вразило своєю виразністю”. З подальшого оповідання проясняється передісторія відносин Печорина й В.: вона була коханкою Печорина, і ця давня любов залишила незгладимий слід у душі героя. Тепер В. хвора.
Юна князівна Мері й В. дані як різні полюси життя – розквіту
й вгасання.
Однак якщо повітря Кисловодська на короткий час повернув В. “колір особи й сили”, те щоки Мері наприкінці повести покриваються “хворобливим рум’янцем”, тим же ознакою страждань, печатка яких лежить і на особі В. Хоча Печорин дає обом жінкам хвилинне пожвавлення й блаженство любові, романи з ним однаково згубні для обох. Різниця тільки в тім, що В. була улюблена Печориним і свиклась зі своїм стражданням, а Мерь, що полюбила героя, але не улюблена їм, вступила в небезпечну зону щиросердечної кризи. В. розповідає Печорину, що вона замужем. Її чоловік кульгавий, багатий і обтяжений хворобами.
В. вийшла за нього, зрозуміло, не люблячи.
Вона пожертвувала собою заради сина й дорожить своєю репутацією – знов-таки не через себе. Умовляючи Печорина познайомитися з Лиговскими, щоб частіше його бачити, В. не підозрює про інтригу з Мері, зауявної героєм, а коли довідається, мучається ревнощами. Наївні спроби приховати роман з Печориним зрештою не рятують В. , і вона мимоволі видає себе, у всім визнаючись чоловікові.
Знову принеся себе в жертву бажанню Печорина бути улюбленим (“Я загинула… “, “я для тебе втратила геть усе…”), тепер вона просить тільки одного – щоб Печорин не полюбив Мері й не женився на ній.
Лише втративши В. , Печорин усвідомлює, що саме вона несла в собі ту любов, що він жадібно шукав, і ця любов загинула, тому що він виснажував душу В., не наповнюючи її своїм почуттям И все-таки останнє прохання В. Печорин виконав, хоча це й коштувало йому великої праці, – не полюбив Мері й не женився на ній
Пояснення:
Матері
Объяснение:
''Мати, коли я, забувши все на світі, припадав до роздобутої книги, не
раз гримала на мене:
— Святий дух з нами! І що це за хлопець! Знову припав до чогось,
наче замовлений. Та спом'янись і спам'ятайся нарешті, бо осьдечки
зараз усе полетить у піч!
Правда, у піч вона так і не кинула жодної книжки, але повсякчас
пасла мене очима, побоюючись, щоб читання не підвередило її
дитину.
— Мамо, і що там тільки може підвередити?
— Що?… А звідки я знаю?
— То чого ж таке говорите?
— Бо люди кажуть… Он прочитав один розумник геть усю біблію і
позбувся того, що мав у черепку, — показуючи пальцем на лоба,
страхає мене святим письмом.
— Я ж біблії не читаю.
— В тебе, вітрогоне, гляди, хватить розуму і до неї допастись. ''
Богатый корсиканец мог жить ничего не делая, на доходы от своих многочисленных стад.
Жилище корсиканца состоит из одной квадратной комнаты. Стол, скамейки, сундук, домашняя утварь и охотничьи принадлежности – вот и вся его обстановка.