Объяснение:
1924-1943)
Стрелок-автоматчик 2-го отдельного батальона 91-й отдельной Сибирской добровольческой бригады имени Сталина.
Саша Матросов родителей не знал. Он воспитывался в детском доме и трудовой колонии. Когда началась война, ему не было и 20. Матросова призвали в армию в сентябре 1942-го и отправили в пехотное училище, а затем на фронт.
В феврале 1943 года его батальон атаковал опорный пункт фашистов, но угодил в ловушку, попав под плотный огонь, отрезавший путь к окопам. Стреляли из трех дзотов. Два вскоре замолчали, однако третий продолжал расстреливать красноармейцев, залегших в снегу.
Видя, что единственный шанс выйти из-под огня, это подавить огонь соперника, Матросов с однополчанином дополз до дзота и бросил в его сторону два гранаты. Пулемет замолчал. Красноармейцы пошли в атаку, но смертельное оружие застрекотало опять. Напарника Александра убило, и Матросов остался перед дзотом один. Нужно было что-то делать.
На принятие решения у него не было и нескольких секунд. Не желая подводить боевых товарищей, Александр своим телом закрыл амбразуру дзота. Атака увенчалась успехом. А Матросов посмертно получил звание Героя Советского Союза.
Объяснение:
Стівенсон ніколи не приховував, що його роман виник із книжково-вигаданого світу, з яким він подружився у своєму нерадісному, хворобливому дитинстві. Острів і папуга з роману Д. Дефо “Робінзон Крузо”, кістяк із новели Едгара По “Золотий жук”, карта з роману Дж. Свіфта “Мандри Гуллівера”. В основі сюжету – небезпечна подорож.
В центрі оповіді – боротьба благородних людей і негідників; твори сповнені незвичайних і трагічних пригод, головні герої Джим Гокінс та Дік Сенд – відважні, рішучі юнаки, які сміливо ідуть назустріч небезпечним пригодам.
“Багато годин я провів над картою і вивчив її напам’ять. У мріях своїх я знову і знову підпливав до острова то з півночі, то з півдня. Я досліджував кожний його вершок, тисячі разів забирався на високий пагорб, названий Підзорною Трубою, і милувався звідти дивним видом. Іноді острів кишів дикунами, і ми повинні були відбиватися від них. Іноді його населяли хижі звірі, і ми повинні були тікати від них.
Але всі ці уявні пригоди виявилися дрібницями у порівнянні з тими дивними і трагічними пригодами, які відбулися насправді”, – так говорив про своє пристрасне бажання поринути
у світ пригод Джим Гокінс, герой роману Стівенсона “Острів скарбів”.
З дитинства мріяв про пригоди і юний герой Жуля Берна п’ятнадцятирічний капітан Дік Сенд. Загибель капітана Халла та матросів під час полювання на кита, боротьба “Пілігрима” з ураганом, пригоди на Африканському континенті: Дік Сенд та його друзі рятуються у термітнику, юний капітан мститься Гаррісу, Діка Сенда приносять у жертву під час поховання Му-ані-Лунга, Геркулес рятує хлопчика…
А що до героям Стівенсона подолати труднощі та небезпеки “дивних і трагічних пригод”, з якими вони зустрінуться під час експедиції на острів Скарбів? Щоб дослідити це питання, я за вас на шхуну “Еспаньйола”, яка ось-ось вирушить із англійського порту Бристоля назустріч дивовижним і таємничим пригодам.
“Мені не подобається ця експедиція… Шукатг скарби – взагалі справа дуже делікатна. І я не відчуваю ніякого потягу до такої роботи…”. Чи означає така заява капітана Смоллета, що він людина нерішуча і боязка? Що саме йому не подобається на шхуні?
Капітан Смол-лет – людина обов’язку. Він несе відповідальність за безпеку подорожі. Йому не подобається, що мета експедиції відома вже всій команді. Які заходи він вжив щодо безпеки на кораблі? Зачитайте.
Про що свідчать такі розпорядження капітана? Про відповідальність, обережність, мудрість і чесність капітана.
Команду “Пілігрима”, яка також пливла назустріч пригодам, Ж. Берн порівнював із дружною сім’єю. Чи можна так сказати про тих, хто організував і очолив експедицію: сквайра, лікаря Лівсі, капітана Смоллета та юного Джима Гокінса? Так.
У них спільна мета, вони сміливі, рішучі, повністю довіряють один одному, піклуються один про одного, вони друзі, однодумці і джентльмени.
Чому, розташувавшись у блокгаузі, перше, що зробив капітан, – підняв британський прапор? Це справа честі. Пірати почали обстрілювати укріплення Із корабельної гармати.
Сквайр звернувся до капітана: “Капітане, частокіл з корабля не видно. Вони, мабуть, .ціляться у наш прапор. Чи не краще його спустити?” Чому капітан відмовився спускати прапор?
Гордий морський звичай не дозволяв спускати прапор під час битви, а капітан – людина честі. Він ладен ризикувати життям, лише б залишитись вірним військовій честі.
Задача капітана і його друзів була знищувати якомога більше піратів. Чому ж вони відпустили Сілве-ра-парламентера? Чому Сілвер знав, що так воно і буде?
Сілвер знав, що має справу зі справжніми джентльменами, які не причинять зла людині під білим прапором.
Здавалося, він не відчував ніякого страху, хоч мав би знати, що його життя висить на волосинці серед цих зрадливих шибайголів”. Джим дав Сілверу слово честі, що після розмови з лікарем повернеться до ворожого табору і повернувся. Що відповів хлопчик лікарю Лівсу, коли той запропонував йому тікати? Зачитайте. “Докторе, але ж я дав слово честі…
Ви знаєте, що й ви так не зробили б. Ні ви, ні сквайр, ні капітан. І я теж цього не зроблю…”) Чи ризикує Джим життям, зберігаючи честь джентльмена? Так, Джим розуміє, що його життя серед піратів у небезпеці, але порушити слово честі не може.
Знайомлячись з пригодницьким романом Ж. Берна “П’ятнадцятирічний капітан”, ми говорили про вирішальну роль Діка Сенда у щасливому закінченні незвичайної подорожі команди “Пілігрима”. “Доля корабля в твоїх руках! Я певна, Діку, що ти врятуєш корабель і всіх нас”, – говорила місіс Уелдон юному капітану, і він виправдав покладені на нього надії – врятував своїх друзів від неминучої смерті. “Гокінсе, я покладаю на тебе великі надії”, – говорив сквайр Джиму Гокінсу у романі “Острів скарбів”.
Можливо, саме тому, що на першому місці у житті джентльмена стоять такі важливі поняття, як честь, любов, повага, дружба – експедиція на острів Скарбів закінчилася для Джима Гокінса та його друзів щасливо.
Ён пачынаецца лірычным адступленнем, у якім аўтар гаворыць пра сваю любоў да малой радзімы. Далей ідзе апісанне прыроды, што акружае леснікову пасаду, і апісанне самой пасады. Аўтар у раздзеле не аднойчы падкрэслівае, што ён вяртаецца ў мінулае:
Мой родны кут, лугі, крыніца!
Раздзел II.«Раніца ў нядзельку».Цяпер для вас я — чужаніца.
Той самы лес, палеткі тыя,
Ды людзі там жывуць другія.
Мне душу смуткам напаўняе
Што канулі гадочкі...
Пісьменнік паказвае летні святочны ранак. Гаспадар Міхал усё роўна ішоў у лес, дзядзька Антоні, заўзяты рыбак, «хадзіў на Нёман ці на тоні», Уладзя пасвіў кароў, у маці было поўна клопату па гаспадарцы. Познім ранкам уся сям'я збіралася на сняданне.
Раздзел III.«За сталом».Паказваецца, як праходзіў сняданак у сям'і, які парадак панаваў за сталом, хоць сямейка была не малая:
Чатыры хлопцы, тры дзяўчаці
Ды бацька з дзядзькам, трэцця маці;
I кожны месца сваё мае.
Калі сям'я паснедала, бацька распачаў гаворку, што за зямля прадаецца каля Заблоння.
Даўно ўжо бацька жыў думою
Разжыцца ўласнаю зямлёю
I не належаць ні да кога,
Не знаць начальства ніякога.
I зямля, і месца, як апісвае Міхал, цудоўныя. Міхал згадвае сваю службу, ліхога начальніка («Ці ж чалавек ён? азіят, душа зацятая, ліхая, такіх паноў і свет не знае»). Дзядзька Антось, маці добра разумеюць, «што тут жывеш да часу», што ў любы момант лесніка могуць адправіць у іншае месца, дзе трэба абжывацца наноў.
Раздзел IV.«На першай гаспадарцы».Браты Антось і Міхал мяркуюць, дзе ўзяць грошай для пакупкі зямлі. Ганна, маці, выказвае сумненні («Няпэўна ўсё і невядома, дык больш пільнуйцеся вы дому!»). Антось прапаноўвае выбраць часіну і «агледзець... як мае быць Заблонне тое»).
Аўтар знаёміць з палясоўшчыкам Міхалам, якога «ўся воласць наша знала», нават сам князь «не раз з Міхалам меў размову». За верную службу ў вёсцы лесніка любілі мала.
Стары ляснічы па-сваему
Цаніў Міхала, як служаку:
Ганяў усюды небараку,
Як бы скаціну тую нему.
Міхал, ажаніўшыся, аддзяліўся ад бацькі і пайшоў на службу. Ляснічы выдзеліў месца Міхалавай сям'і «ў страшнай дзічы... дзе рос сівец ды пырнік густа». На дапамогу брату прыйшоў Антось, які ўзваліў на сябе амаль увесь сялянскі клопат. Праз нейкі час:
У тым кутку, глухім і дзікім,
Стараннем дзядзькавым вялікім
I цяжкай працай хлебароба
...Ўсё зацвіло, загаманіла...
Але праз пяць гадоў сям'і лесніка было прапанавана іншае месца.
Раздзел V.«Пярэбары».Па вясне сям'я Міхала перабіраецца ў Парэчча. Там ляснічаму спатрэбіўся добры чалавек, «а не гультай які, нязграба». Дапамагаюць перавезці рэчы сваякі:
Ўсе варушыліся, снавалі,
Раздзел VI.«Каля зямлянкі».Як бы мурашнік раскапалі —
Такая тут была трывога.
На першы погляд нецікава
Парэчча тое выглядала...
Прыгрэбнік, хата — ўсё дачыста
Казала ясна, галасіста,
Аб непарадку, запусценні,
Аб гаспадарчым нерадзенні.
Зайшоўшы ў хату, Ганна залілася слязьмі: «Было так цёмна, няпрытульна, ў гразі-балоце ўсё агульна». Аднак тыдні праз тры Парэчча быццам памаладзела. Новыя жыхары пачалі наводзіць парадак. Праз год «згарэла хата з варыўнёю і ўвесь набытак, што быў ў дому». На пажарышчы з'явілася зямлянка.