Они уважают человеческую личность, а потому всегда снисходительны, мягки, вежливы, уступчивы... Они не бунтуют из-за молотка или пропавшей резинки; живя с кем-нибудь, они не делают из этого одолжения, а уходя, не говорят: с вами жить нельзя! Они прощают и шум, и холод, и пережаренное мясо, и остроты, и присутствие в их жилье посторонних...Они сострадательны не к одним только нищим и кошкам. Они болеют душой и от того, чего не увидишь простым глазом...Они уважают чужую собственность, а потому и платят долги.Они чистосердечны и боятся лжи как огня. Не лгут они даже в пустяках. Ложь оскорбительна для слушателя и опошляет в его глазах говорящего. Они не рисуются, держат себя на улице так же, как дома, не пускают пыли в глаза меньшей братии... Они не болтливы и не лезут с откровенностями, когда их не спрашивают... Из уважения к чужим ушам они чаще молчат.Они не уничтожают себя с той целью, чтобы вызвать в другом сочувствие и Они не играют на струнах чужих душ, чтоб в ответ им вздыхали и нянчились с ними. Они не говорят: меня не понимают!..Они не суетны. Их не занимают такие фальшивые бриллианты, как знакомство со знаменитостями, восторг встречного в Salon'e, известность по портерным...Если они имеют в себе талант, то уважают его. Они жертвуют для него покоем, женщинами, вином, суетой...Они воспитывают в себе эстетику. Они не могут уснуть в одежде, видеть на стене щели с клопами, дышать дрянным воздухом, шагать по оплёванному полу, питаться из керосинки. Они стараются возможно укротить и облагородить половой инстинкт. Воспитанные же в этом отношении не так кухонны. Им нужны от женщины не постель, не лошадиный пот, не ум, выражающийся в умении надуть фальшивой беременностью и лгать без устали... Им, особливо художникам, нужны свежесть, изящество, человечность. Они не трескают походя водку, не нюхают шкафов, ибо они знают, что они не свиньи. Пьют они только, когда свободны, при случае... Ибо им нужна mens sana in corpore sano.И т.д. Таковы воспитанные... Чтобы воспитаться и не стоять ниже уровня среды, в которую попал, недостаточно прочесть только Пиквика и вызубрить монолог из Фауста. Недостаточно сесть на извозчика и поехать на Якиманку, чтобы через неделю удрать оттуда...
У «Різдвяній пісні у прозі» Ч. Діккенса показаний старий жадібний чоловік. У нього немає власної родини, дітей, і він зовсім не радіє найкращому святу — Різдву. У Скруджа є все. Він багатий, у нього є торгова спілка, він вміє заробляти гроші. Справді, без грошей не буде і свята, бо ні за що буде купити подарунки чи накрити святковий стіл. Гроші дуже потрібні усім. Бідність та убогість дуже неприємні. У цьому творі Чарльз Дік-кенс показав, які потворні «Бідність» і «Темнота».Вони змальовані у вигляді маленьких діток, але діти ці потворні, зморщені, худі, обдерті. Ось така неприваблива бідність. Ніхто не хоче бути нещасним. Але Скрудж нічим не кращий за цих потвор. Він хоч і багатий, але поводиться, як бідний, бо економить на всьому, і в нього немає ні свята, ні подарунків. Справжнє щастя Скрудж пізнав, коли зумів зробити гарні справи. Подарував родині Боба великого індика, а сам відправився в гості до племінника. Він став посміхатися й робити добро. Від цього на душі в нього потеплішало, і Різдво стало його улюбленим святом.Мені здається, що найцінніше в житті — це наші рідні. Я хочу, щоб мої мама й тато, брат, бабуся, тітка були завжди здорові й посміхалися. Коли ми збираємося разом, навіть без подарунків, але з гарним настроєм — це найцінніше для мене. Добре, що Скрудж зрозумів свої помилки та встиг їх виправити.
