Що потрібно людині для щастя і хто чи що робить нас щасливими? Відповідь на це питання – неоднозначна. Комусь потрібне визнання, комусь – гроші, а комусь достатньо сімейного затишку.
Особисто для мене щастя – це парадоксальне відчуття. Буває тягнеться воно довго і так добре на душі стає. А буває – настає зненацька. Наприклад, перевівши стареньку бабусю через дорогу. Щасливим мене роблять найпростіші деталі: здорові батьки, друзі поруч, улюблений песик. Також відчуття щастя мені дарує весна. Коли перше тепленьке сонечко зігріває своїми промінчиками. Все навколо прокидається, оживає і стає так добре та тепло на душі. Для мене дуже важливо аби мої рідні були здорові. Щодня бачити посмішку на їх обличчі – справжня радість, без якої я не можу жити.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/shho-robit-mene-shhaslivim-tvir
Навчання у школі - це період активної взаємодії дитини з іншими дітьми, від бажання спільної діяльності до стремління набути статусу у колективі та визнанні власної цінності в очах однолітків. Часом це прагнення переростає у бажання домінувати через приниження й підпорядкування іншої особи, особливо, якщо та не може себе захистити. Ось тут важливо вчасно помітити і зупинити поведінку кривдника. Нетолерантне ставлення вчителів і батьків до проявів булінгу серед дітей є стримуючим фактором його поширення.
А найефективніший шлях зупинити насильство - вчити кожного школяра, який є свідком того, що відбувається, зайняти відповідальну позицію. Діти можуть змінити чиєсь життя, не тільки заступаючись за того, кого ображають, а й спонукаючи кривдника стати кращим.
Итак, подходящий по крепости прутик был найден, лягушка схватилась за него ртом, утки подцепили клювам – и вот наша путешественница уже в воздухе…
Поначалу она летела мордою вперед, но ей так было неудобно – воздух на высоте был слишком резок. На первом же привале путешественница сменила положение и продолжала путь спиной к ветру, а также попросила уток снизить высоту полета, чтобы ее могли увидеть с земли люди. Лягушка была полна гордости за себя и за придуманные ею путешествия. Поначалу ее не замечали, но вот то там, то тут в разных деревнях стали раздаваться удивленные возгласы, люди спрашивали друг у друга: кто мог додуматься до такой хитрой штуки?
После пролета на третьей по счету деревней лягушка не выдержала, открыла рот и проквакала: Я! Это я! И, конечно же, ей больше не за что было держаться, и она шлепнулась прямиком в какое-то болотце…
Вокруг нее сразу же собрались местные лягушки и путешественница с большим апломбом заявила им, что она-де придумала оригинальный путешествовать на утках и летала на юг, а на обратном пути решила отпустить уток до следующей весны и посмотреть, как живут жабы в этом болотце.