Був сонячний травневий ранок. На зелених луках, що починалися одразу ж за селом, розквітнули жовті кульбабки, дзвеніли бджоли й джмелі, в блакитному небі грав на срібних струнах жайворонок.
Цієї тихої ранкової хвилини з хати вийшла маленька дівчинка. У неї були блакитні очі, біле, мов спіла пшениця, волосся. Вона почимчикувала зеленими луками. Побачила барвистого метелика й усміхнулась, їй стало так радісно, що захотілося, аби цілий світ бачив її усмішку.
Усміхалася дівчинка й тупала за метеликом. Він летів повагом, не поспішаючи.
Коли це дівчинка побачила діда. Він ішов їй назустріч. Погляд його був похмурий, брови насуплені, в очах — злість. Дівчинка несла назустріч дідові усмішку. Вона сподівалася: ось зараз і він усміхнеться.
Невже в такий радісний день можна бути похмурим і непривітним? Уже в глибині її душі піднялася маленька хвиля страху, але вона усміхалась, вона несла назустріч дідові свою усмішку й закликала його: «Усміхніться й ви, дідусю!».
Та дід не усміхнувся. Погляд його залишався похмурим, брови — насупленими, очі — злими.
Страх оволодів серцем дівчинки. Усмішка погасла на її лиці. Тієї ж хвилини їй здалося, що затьмарився, спохмурнів цілий світ. Зелений луг посірів. Жовті сонечка кульбабок перетворилися на фіолетові плями, блакитне небо стало блідим, а срібна пісня жайворонка тремтіла, мов той струмок, що ось-ось помре.
Дівчинка заплакала. За хвилину дід уже був далеко. Вона бачила тепер його спину, але й спина здавалася їй злою і непривітною.
Дівчинка йшла собі луками далі. Її серце затремтіло, коли вона побачила — знову назустріч хтось іде. Придивляється — аж то бабуся, з ціпком старенька дибає.
Дівчинка насторожилась і запитливо глянула в її очі. Бабуся усміхнулась. І такою доброю та щирою була усмішка, що цілий світ навколо дівчинки знову ожив, заграв, заспівав, переливаючись різними барвами. Мов маленькі сонця, знову заясніли кульбабки, задзвеніли бджоли й джмелі, заграв на срібних струнах жайворонок.
Нажми, чтобы рассказать другим, насколько ответ полезен
Подробнее - на -
Объяснение:
Произведение «Снегурочка» — это удивительная сказка, в которой показана красота окружающего мира, любви, природы, молодости. Произведение основано на народных сказках, песнях, преданиях и легендах. Островский только соединил сказки, легенды и песни воедино и придал народному творчеству весьма своеобразный колорит. Снегурочка поражает людей своей красотой. Снегурочка кажется прекраснее, скромнее и нежнее, чем все окружающие девушки. Но она не знает любви, поэтому не может ответить на горячие человеческие чувства. В ее душе нет тепла. Существо, не знающее любви, вызывает жалость и удивление. Не случайно никто из героев сказки не может понять Снегурочку.В «Снегурочке» присутствуют многие традиции русской народной сказки: зачин – мотив рождения, мотив заточения героини, испытание героини, смерть. Но Островский в отличие от народной сказки переводит конфликт произведения во внутренний психологический план. Если в народной сказке испытание героя заключается в борьбе с внутренними страхами, то в «весенней сказке» Островского показана борьба «горячих» и «холодных» чувств в душе Снегурочки. Драматург наполнил заимствованный центральный мотив гибели Снегурочки новым содержанием, он смог перенести из сказки жизнеутверждающее начало, которое обусловило весеннюю тональность пьесы, связанную с возрождением природы и любви в сердцах берендеев.
Объяснение:
История эта приключилась с домовенком Кузей. В избе, где он хозяйничал завелась диковина - яблочко наливное на блюдечке, так хозяева про все забыли в него глядючи. В соседнеих деревнях появились гусли-самогуды, что плясать до упаду заставляли, и скатерть-самобранка, которая кормила вмиг обланившихся сельчан. Стали домовые думать, как хозяев Подсказала им Марфа-Берендейка, что диковины эти волшебные и остановить их сможет только тот, кто принес. Распросив округу, узнали домовые, что купец заезжий продал чудеса людям, и пошли они его искать. Баба-Яга Кузе клубок волшебный дала. По пути встретились домовенку и медведь в шапке-невидимке, и мужичок в сапогах-скороходах, и деревня, где молодильных яблок отведали. Всем нужна была. Вывел клубок Кузьку к дому чародея, а там и друзья подошли. Только не чародей это оказался, а ученый-изобретатель. Создал он диковины, чтоб людям да не знал, что принесут его открытия только вред. Пришлось ему по деревням с домовыми ходить, да чудеса свои исправлять.