Владимир Дубровский до смерти отца был хорошим молодым человеком, коим остался по сей день, 23 лет, среднего рода с русыми волосами и карими глазами. Служил в гвардейском полку (всех дворянских детей-малтчиков в то время ещё до рождения записавыли в гвардию), имел звонкий голос, был добр, щедр и не из робкого десятка. Также, служа в гвардии, был весьма расточительным молодым человеком и проигрывал много денег в карты. Владимир очень любил своего отца, хоть его и почти не знал: это показано тем, что, когда он узнал, что Дубровский старший болен, Владимир бросил свою службу ради него. После смерти единственного родственника он был зол на Троекурова. Он даже не плакал на кладбище над могилой отца, настолько он был морально подавлен.
2. После того, как Владимир сжег дом вместе с крестьянами, он становится разбойником, но не трогает бедных людей (аки русский Робин Гуд), а нападает только на богатых.
3. Чтобы отомстить Троекурова за смерть отца, Дубровский становится учителем французского языка по имени Дефорж и устраивается к ним. Но, незаметно для себя, он влюбляется в Марию Троекурову в более зрелом возрасте (они раньше дружили вместе). Когда её насильно выдают замуж за обеспеченного старого человека (в то время это было нормой), то Владимир, судя по слухам, забросил разбои и отправился за границу.
Відповідь:
Поема відомого українського поета Миколи Вороного «Євшан-зілля» розповідає про цікаві сторінки історії України, які стосуються княжої доби, про долю половецького юнака, який забув свою Батьківщину, потрапивши у полон.
Така біда, як неволя, полон, а то й просто необхідність жити в чижих краях, не обходила українців багато століть. У полон до ворога вони потрапляли, захищаючи рідну землю або приймаючи участь у визвольних воєнних походах. Довгий час наш народ поневолювали під час набігів кримські татари, турки та інші вороги. Вони плюндрували нашу землю, брали у полон чоловіків, забирали в неволю дітей та жінок. Діти, які росли на чужині, часто забували свою Батьківщину, а інколи навіть ставали воїнами у ворожому українцям війську.
Хоча в поемі М. Вороного «Євшан-зілля» мова йдеться про події давно минулих часів, але тема та ідея цього поетичного твору перегукуються з сучасністю. Адже українці були змушені розлучатися зі своєю Батьківщиною не тільки у часи Київської Русі.
За сюжетом поеми юнакові-половцю про рідну Україну нагадало Євшан-зілля, чарівна степова рослина. Нам добре відомо, що українці, які ставали вигнанцями не за своєї воли, які надовго покидали рідну землю, у важку і далеку, а часом і смертельно небезпечну дорогу брали з собою якусь річ, яка б могла їм нагадувати про Батьківщину. Частіш усього це були вишивані сорочки і рушники, насіння барвінку або чорнобривців, а то й просто жменьку рідної землі, завернуту у хустинку. Та у юнака, який ще в дитинстві потрапив у полон до половців, усього цього не було. Але спляче серце юного половецького невільника усе ж проснулося, причому розбудила його тоненька гілочка звичайної степової трави, якої так багато в рідних українських степах.
Закінчується поема М. Вороного оптимістично: юнак, який вже вважався сином половецького хана, згадує рідну Україну і вирушає в далеку дорогу, в темну ніч, ярами та бараками невтомно простуючи до рідного степу разом зі старим мудрим віщуном.
Українська історія, на жаль, завжди складалася так, що з-за кордону до своїх батьків і дідів їх нащадки не завжди могли повернутися. Тільки за часи незалежності українці, які волею долі опинилися на чужині, отримали можливість повернутися до рідного краю чи хоча б навідатися до України і побачити землю своїх предків. Довгі роки живучи на чужині, вони змогли зберегти пам'ять про Батьківщину, зберегти українські традиції і мову. Я думаю, що нам треба повчитися у таких людей, щоб не стати схожими на половецького юнака, пам'ять про рідну землю якому повернуло лише чарівне зілля.
Пояснення:
Не нужно все писать, только вибери
Главный герой - мальчик, который учится в той же школе, в которой раньше учились его мама и папа.
Папу в школе никто не запомнил. А маму запомнили многие. У нее были прекрасные внешние данные – сказала учительница литературы. Как то раз я увидел одного мужчину. Мне показалось, что здоровее его в зале не было ни одного человека. Оказалось, что папа мальчика оперировал этого человека. И он как будто родился 2-ой раз. Все закончилось тем, что были танцы и женщины приходили к папе мальчика и предлагали танцевать.