В последнее время детвора наглеет! Ходют, Бегают туда-сюда, так и норовят сбить честной народ. Стариков не уважают, иногда даже убивают и мучают животных! Почему нынешние дети такие?
1) Найголовнішого очима не побачиш. Треба цінувати те що у тебе вже є.
2)Діти завжди прагнуть швидко стати дорослими. Діти бажають незалежності та самостійності, щоб обирати свій шлях, будувати власне життя. Але надходить час — і дорослі мріють хоч на годину повернутися у дитинство, причому не тільки заради відпочинку від скрутних обставин, важкого обов'язку. Вони хочуть почути надійний захист батьків, поринути у тепло спогадів. Вони припадають, мов до джерела цілющої води, до свого дитинства, коли віриш у чудо, дивишся на світ не затьмареними буденністю очима, сприймаєш навколишнє щиро й відверто, коли ще не навчився брехати й змовчувати і живеш не здоровим глуздом та розрахунком, а серцем. Завмираючи, повертаються до такого знайомого задерикуватого хлопчика із здертими колінками або до дівчинки з кісками, немовби перевіряючи себе: який ти, чи зберіг чистоту душі й віру в добро, чи витримаєш їхні нескінченні "чому" та "як" і вимогливий, непідкупний погляд? Чи схвалить він тебе — себе, дорослого? Чи не втратив ти змогу розуміти його — себе — дитину?
Діти зневіряються у змозі деяких дорослих розуміти їх, перестали ділитися своїми проблемами та мріями, стали ховати, мов від чужаків, вогник свого яскравого життя.
Безперечно, у наш час космічних швидкостей і майже розумних механізмів можна все пояснити й розрахувати, не залишити жодної таємниці у світлі неонових ламп, посміятися з наївної віри в Діда Мороза. Але так добре й тепло на душі при мерехтливому вогнику свічки, що зберігають рожеві дитячі долоні, так чудово почути музику вітру й розмову далеких зірок!
Тож нехай поринуть зі сторінок книги мрії та напівзабуті дитячі враження, нехай знову стануть поруч вічні цінності.
Якось радісно і вдячно зустрічаєш на перших сторінках книги "удава, що проковтнув слона" — як перевірку на своє справжнє, не зверхнє розуміння світу, посміхаєшся скриньці з дірочками, де живе найкращий у світі баранець. По-доброму посміхаєшся присвяті книги з поясненням і виправленням автора — присвяті другові, "коли той був маленьким"...
Хлопченя з блакитними очима та золотавим волоссям своїм серйозним проханням владно втручається у наше життя, як добра казка, що приходить на до у скрутну хвилину, як цілюща вода дитинства, що очищає душу. Він дасть надію та сили, які відкривають у пустелі криниці, які дарують зорі, що можуть дзвінко сміятися.
История создания – Есть предположения о том, что идею «Мцыри» поэт взял из предания монаха, с которым встретился на грузинских просторах. В истории создания были использованы и фольклорные мотивы.
Тема – Главенствующей темой «Мцыри» является свобода физическая и духовная. Тема одиночества: именно одиночество среди чуждых по духу людей, вынудило героя совершить побег из ненавистных стен монастыря. На втором плане остаются темы войны и любви: сиротой он стал по вине войны, а встреча с молодой девушкой разбудила в нем незнакомые чувства.
Композиция – Поэма разделена на две части. В первых двух главах дана экспозиция – рассказ о том, как Мцыри попал в монастырь, его жизнь в тех стенах. Затем происходит завязка сюжета – побег из плена. Во второй, большей части поэмы, звучит исповедь беглеца о его свободной жизни, продолжавшейся всего лишь несколько дней.
Жанр – Жанр «Мцыри» – поэма.
Направление – Поведение и жизненная цель юноши, его желание приобрести свободу любой ценой, все это относит его к романтическому герою, и направление поэмы – романтизм.
Рассказ этот показывает игру детворы в лото. Здесь проявляется характер каждого ребенка: один играет ради денег, другой просто рад, что его не отправляют спать или радуется самому процессу «счёта», третий ждет драки… Впрочем, она и происходит. Здесь показан колорит игры со всеми её смешными названиями выпавших цифр, со всеми недоразумениями.