В русской литературе сатира впервые появилась в сатирической повести конца 17 века. Жанр сатиры развивали А. П. Сумароков, Д. И. Фонвизин, Н. И. Новиков.
Особое роль в развитии сатиры 18 века сыграло творчество А. Д. Кантемира. А. Д. Кантемир основывался на европейской литературной традиции и своими предшественниками считал Д. Ю. Ювенала, Н. Буало. Сатиры А. Д. Кантемира делились на философические и живописные. В. А. Жуковский в статье "О сатире и сатирах Кантемира" писал о том, что сатиры А. Д. Кантемира четко делятся на русские и заграничные: русские – "живописные", т. е. представляют собой галерею портретов носителей порока; заграничные сатиры – "философические", поскольку в них А. Д. Кантемир более тяготеет к рассуждению о пороке как таковом.
Жанры сатиры многообразны:
сатирический роман
сатирическая драма
комедия
эпиграмма
анекдот
сатирический фельетон
карикатура.
ответ:Басня"Муха" относится у коротким басням с чётко
очерченной моралью.
Ключевое словосочетание басни"МЫ пахали".
Мораль басни Дмитриев вывел в одной фразе.
Поэт в нравоучительной концовке говорит о том,
что подобное нередко встречается в жизни.
И, словно обращаясь к читателю, спрашивает о том,
случалось ли ему когда-либо слышать самовосхваление,
не имеющее под собой никакого основания.
Бахвальство и лень он обличает на примере поведения
своей героини, наделяя её исключительно
распространенными человеческими пороками.
Мораль басни Дмитриев сформулировал
в четырех строках, где и подвёл итог своей сатире
на людей, страдающих фанфаронством и бездельем.
"От басни завсегда
Нечаянно дойдешь до были.
Случалось ли подчас вам слышать, господа:
"Мы сбили! Мы решили!"
Антитеза: трудолюбие и лень.
На то, что бык является труженником указывают слова:
"Бык с плугом на покой тащился по трудах".
От большой усталости он даже не заметил муху
на рогах.
Муха в басне олицетворяет ленивого высокомерного
человека, который хвалится чужими достижениями
(аллегория).
Объяснение:
Проблема батьків та дітей належить до вічних проблем людства. Щоправда, трактується в різні віки вона по-різному. І це зрозуміло: нові люди, нові соціальні умови життя — то й різні проблеми. І. С. Нечуй-Левицький у своїй повісті "Кайдашева сім'я" порушує проблему батьків на зламному етапі нашої історії — кріпацтва і феодалізму.
Щойно скасували кріпацтво, всі отримали волю, і не завжди, на мою думку, вміли і знали, як жити по-новому. Та й нового й волі хотілось у всьому.
Сім'я Кайдашів з однойменної повісті І. Нечуя-Левицького — це типова селянська родина, яка намагалася жити в нових умовах, умовах пореформеного села початку другої половини XIX століття. Письменник створив реалістичні образи двох поколінь Кайдашів, наділивши їх типовими рисами характеру дрібних власників. Старі Кайдаші — люди працьовиті, але часів панщини, коли змушені були у всьому коритися панові та батькам. Своїх дітей вони теж виховали працьовитими, але ті вже не хочуть коритися батьківській владі — і в цьому одна з проблем батьків і дітей Кайдашів.
Хочуть діти бути й самостійними від батьків, які, на мою думку, через свій світогляд не зуміли дати дітям незалежно жити і працювати в родині. Взагалі ці побутові непорозуміння і зараз є в кожній родині, і потрібно до них ставитися з розумінням. А Омелько Кайдаш і його дружина Маруся весь вік робили те, що своїм синам і невісткам наказували, що й привело до ненависті в родині. І це друга важлива проблема між дітьми і батьками.
Я вважаю, що ні старим, ні молодим не вистачило мудрості, культури поведінки, щоб жити за загальнолюдськими цінностями. Бо в сварливій родині виростуть і сварливі діти. У родині, в якій батьки дітей не поважають, діти теж підростуть і чинитимуть так само. Мабуть, тому і живуть серед нас, на жаль, деякі "кайдашеві звички".