У серпні 1943 року вся сотня, яка перебувала на горі Магурі, де пройшла військове навчання. На той час командирами «Сіроманців» були: сотенний Карпенко Дмитро — «Яструб», сотенний військовик «Коц», сотенний начальник штабу «Джулик», булавний «Ворон», бунчужний «Красний», сотенні чотові «Льонський», «Окунь».
У жовтні 1943 року сотня «Сіроманців» була скерована на північно-західні терени Галичини для боротьби з польськими загонами АК. Перший бій з німцями відбувся восени, біля села Болехів у 1943 році.
Для зимівлі на пару місяців у 1943-44 роках відділ зупинився на Рогатинщині, недалеко сіл Дичок, Яглуша, Мелни та Виспи. Табір розташувався на безліссі, яке називалося «Золота поляна». У другій половині вересня 1944 року згідно ухвали керівництва УПА, сотня «Сіроманців» реформувалася в курінь під назвою «Верховинці», а сотенний «Яструб» перебирав псевдо «Лютий». Він ставав курінним, а до куреня увійшли сотні; «Сіроманці», «Бурлаки», «Полтавці».
Начальник штабу «Джулик» отримав псевдо «Зеник», а сам курінь «Верховинців» увійшов до складу Воєнної округи «Лисоня» В той час курінний «Лютий» в Стратинському лісі зустрічався з курінним «Різуном» — Василь Андрусяк.
Далі ранньою весною був вимарш, черговий бій з німцями в районі містечка Нових Стрілищ[2]. Наступний перехід «Сіроманці» подолали до Радехівщини, Сокальщини (села Яструбині), дальше Белз і Равщина та інші села, що межували з лінією Керзона. В цих місцях зустрілося два легендарних командири куренів Української Повстанської Армії -«Яструб» та «Ем».Ця дружба незабаром проявилася у спільних боях із німцями.
Наприкінці вересня 1944 року почалися холодні дощі і тоді зустрілися дві бойові сили на Перемишлянщині, біля монастиря Унівська лавра. З боку УПА бій прийняв курінь «Сіроманців» та сотня «Коса», совети застосували важку зброю, включно з танками та розвідувальними літаками. У цьому бою, „Сіроманці" відбили 22 атаки бриґади, бо кожного разу розстрільна наступаючих большевиків заломлювалась і большевики кидались до втечі, як тільки починали грати повстанські кулемети[3]. Після дводенної масакри ( 30 вересня - 1 жовтня) відділ УПА щасливо відійшов, але на полі бою залишилося з обидвох сторін багато вояків.
"Всі були голодні і вимучені цілоденним боєм. Бракувало також амуніції.В лісі настала така пітьма, яка буває в похмурі осінні ночі, а бойові підрозділи все ще знаходяться на своїх денних становищах", — згадує Б. Допіра. "І ось, нарешті, довгоочікуваний наказ: "Тихо залишати становища, тримати зв'язок між чотами і відходити яром праворуч". Ходити тихо в темному лісі нас, звичайно, навчили обставини життя, але пройти усією сотнею та перед носом у ворога — справа не легка".[4]
Про бій біля села Унів згадано у передріздвяному привітанні Головного командування УПА Романа Шухевича, нарівні з Гурбами[5].
28 квітня 1945 року сотня була розчленована на чоти й у такому складі пробула ціле літо.
Тема історичного зламу, який пройшов крізь долю людини й народу на межі XIX-XX ст. Шолом-Алейхем у творі про Тев’є-молочника зобразив життя українського села Анатовки, де люди тяжко заробляють свій хліб, щоб ростити дітей, підтримувати старих, продовжувати традиції своїх предків. Тут поруч живуть українці, росіяни та євреї, відрізняючись лише законами віри, але не життєвими принципами. Тев’є, або Тевель, як його називають односельці, ревно вірить у свого Бога та святі книги, але в євреях і українцях, православних та юдеях, бідних і багатих насамперед цінує моральні якості: працьовитість, душевність, родинність, щиру усмішку, яка допомагає пережити скрутні часи.
У родині Тев’є (а це дружина й сім дочок) панує любов і взаєморозуміння. Жодного разу батько не став на заваді вибору своїх красунь, стримуючи власні симпатії, надії та навіть здоровий глузд. Здається, що світ Тев мудрістю, ліризмом і гумором, буде існувати вічно. Але в сімейну історію втручається жорстка сила держави — тодішньої Російської імперії, за законами якої євреїв уважали людьми «другого ґатунку». На межі ХІХ-ХХ ст. в різних регіонах Російської імперії прокотилася хвиля погромів, тоді відбулися й масові виселення євреїв у так звану «смугу осілості». Їм було заборонено жити в селах, купувати нерухомість поза цією «смугою», орендувати землю, торгувати в неділю та християнські свята.
Виселення родини Тев’є-Тевеля мешканці Анатовки сприйняли як протиприродне явище, оскільки він був дуже шанованою в селі людиною. Усі розуміли, що Тев’є потрібенлюдям як мудрий порадник, справедливий суддя, досвідчений народний цілитель. Але душевні якості людини виявилися незначним аргументом у протистоянні з державною машиною, і Тев’є, як і тисячі одноплемінників, змушений був виїхати, шукати кращої долі. «Живеш стільки років між селянами, то й приятелюєш з усіма хазяїнами на селі»; ««Дід Тевель» у них перша спиця в колесі! Потрібна порада — то як Тевель скаже; ліки від пропасниці — до Тевеля; позичка — теж у Тевеля. Ну, чи ж треба було мені думати про такі дурниці, як погроми» (тут і далі переклад Єфраїма Райцина), — каже герой, збираючись у далеку нелегку путь.
Біблійними словами «Іди геть!» письменник засудив вигнання єврейського народу, що кровно поєднаний з українською землею, але мусив піти в мандри, не розуміючи своєї провини перед державою й людьми.
Розповіддю про українського єврея Тев’є-Тевеля Шолом-Алейхем порушив проблеми не тільки конкретного історичного часу — межі ХІХ-ХХ ст., коли національне питання в Російській імперії вирішували такими нелюдськими методами. Доля Тев’є — це страдницька доля всього єврейського народу. Письменник неначе заглянув у майбутнє, передбачивши масове знищення євреїв у роки Другої світової війни. Під гаслом «Іди геть!» стався Голокост — масове знищення євреїв у фашистських гетто, концтаборах і безіменних ярах.
Объяснение:
в одном старенько городке жил такой же старенький дед , у которого небила ни детей ни жени. Однажди он праснулса утром и увидел многа страних вещей у себя в комнате , и задумался : что ето такое и откуда оно взелось?