Давно колись жили собі дід і баба. От одного дня дід і каже:
— Чуєш, стара? Я б так хотів, щоб у нас були діти!
— Авжеж, старий, це була б невимовна радість! — відповідає баба.
Зітхнули вони й узялися до роботи: дід пішов збирати хмиз у гори, а баба — прати білизну в річці.
Пере вона білизну, пере, коли дивиться — злегка погойдуючись, пливе річкою великий-великий персик.
«Мабуть, дуже смачний!» — подумала баба і, виловивши персик із води, понесла його додому.
Прийшов дід увечері з хмизом.
— Гарний персик, чудовий!
— То, може, покуштуємо? — запитала баба і взялася різати персик ножем.
Та раптом сталося чудо — щойно торкнулася вона персика, як щось закричало: «Ой, болить!» — із персика вистрибнув опецькуватий1 хлопчик.
— Ото несподіванка! — вигукнув дід.
— Це, певно, боги нам його послали! — зраділа баба.
Дід і баба назвали хлопчика Момотаро, тобто Хлопчик-Персик.
Момотаро ріс як на дріжджах: з’їсть одну чашку рису — стає вищим, з’їсть другу — стає ще вищим. Скоро він перетворився на прегарного юнака.
Одного дня впав Момотаро на коліна перед дідом і бабою та й каже:
1 Опецькуватий — невисокий, незграбний на вигляд, недоладний.
Я вирушаю підкоряти Острів Чудовиськ,
Спечіть мені, будь ласка, найбільших у Японії просяних коржів1.
— Ну що ж, щасливої тобі дороги! Тільки пильнуйся!
Баба спекла хлопцеві найбільших у Японії смачних коржів, а дід подарував йому хустину — зав’язувати голову, щоб піт не стікав на чоло, шаровари і меч.
На околиці села Момотаро зупинив собака й запитав:
— Момотаро, куди це ти вирядився?
— Підкоряти Острів Чудовиськ.
— Тоді і я піду з тобою. Тільки дай мені найбільшого в Японії коржа.
— Гаразд, будь моїм слугою, — сказав Момотаро, вийняв із торби просяного коржа і дав собаці.
Тепер вони йшли вдвох.
У передгір'ї зустрівся їм фазан.
— Момотаро, дай і мені просяного коржа, — попросив він.
— Гаразд, бери коржа й будь моїм слугою!
Коли Момотаро з двома слугами опинився далеко в горах, трапилася їм по дорозі мавпа.
— Момотаро, і я хочу стати твоїм слугою!
— Гаразд, ось тобі корж!
Нарешті добулися вони вчотирьох до Острова Чудовиськ.
Перед великою чорною брамою стояв вартовий — червоношкіре чудовисько.
Фазан злетів у повітря і видзьобав йому око. А тим часом мавпа перестрибнула через браму й відсунула засув.
— Я — найсміливіший у Японії Момотаро! Чудовиська, приготуйтеся до бою! — піднявши меч, закричав Момотаро і вбіг у двір.
— Рятуйте! — заверещав вартовий і, затуляючи око лапою, побіг до своїх.
— ІЦо це за Момотаро?! Ану забирайся геть! — закричали чудовиська, вистромивши вперед залізні списи.
Та фазан кинувся дзьобати їм очі. своїм довгим дзьобом, мавпа — дряпати обличчя кігтями, а собака — кусати за ноги,
1 ІІросяииіі корж — тут: традиційна страва (цукерка кібі-данґо) в провінції Кібі (легендарній батьківщині Момотаро, нині префектура Окаяма), її виготовляють із борошна проса та особлипого рису.
— Ой, болить! Рятуйте! — волали переможені чудовиська, їхній вожак упав навколішки перед Момотаро й заблагав:
тебе, не вкорочуй нам життя! Віднині ми перестанемо чинити людям зло, а за це віддамо тобі всі скарби.
— Гаразд, нехай буде по-твоєму, — погодився Момотаро.
Чудовиська навантажили візок скарбами, і троє слуг Момотаро притяглії його в село.
— А таки наш Момотаро найсміливіший у Японії! — раділи дід і баба, плескаючи в долоні.
Произведение"Снежна королева" - это сказка потому что,в сказках характерным элементом является поэтический вымысел,а главным-фантастичность. Сказка не обязана быть достоверной.Действие в ней может переноситься куда угодно.Сказочник сам создает мир со своими правилами, куда уносит читателя.В основном в сказках изображаются фантастические лица, или реальные явления , которые представлены в фантастическом освящении.Также обязательно присутствует морализирование,пропаганда справедливости, доброты,правды. Теперь сопоставим произведение "Снежная королева" с признаками,которые мы написали. Сказка не достоверна(мы не знаем, правда ли был мальчик ,которого украла Снежная королева, и теперь у него вместо сердца лед),действие переносится так как хочет автор. Сказочник создал мир со своими правилами( с добрыми персонажами, которые девочке(Герде вроде-бы), и с отрицательными персонажами, которые не располагают к девочке).В данном произведение присутствует фантастическое лицо- снежная королева,ну и реальные ситуации, которые представлены в фантастическом свете(ограбление кареты разбойниками). Ну и конечно морализирование,когда они побеждают снежную королеву, мораль такова:нужно хорошо, любяще относиться к своим близким и т.п. Делаем вывод: произведение "Снежная королева"-это сказка.
1),,снежная Королёва" является сказкой Потому что в сказке присутствует волшебство чего нельзя сказать о рассказе Пример: Волшебный осколок, Повелительница зимы и т.д 2) Письмо Герде Привет меня зовут Я бы хотел(а) с тобой подружиться расскажи мне как у тебя получилось пройти весь путь от своего дома до полюса? А как ты отреагировала на хладнокровие кая в ледяном дворце? я надеюсь мы подружимся. Пока. От Примерно так 3)сказка была названа Снежная Королёва потомучто в этом названии отражается смысл данного произведения.
Момотаро або Хлопчик-Персик
Давно колись жили собі дід і баба. От одного дня дід і каже:
— Чуєш, стара? Я б так хотів, щоб у нас були діти!
— Авжеж, старий, це була б невимовна радість! — відповідає баба.
Зітхнули вони й узялися до роботи: дід пішов збирати хмиз у гори, а баба — прати білизну в річці.
Пере вона білизну, пере, коли дивиться — злегка погойдуючись, пливе річкою великий-великий персик.
«Мабуть, дуже смачний!» — подумала баба і, виловивши персик із води, понесла його додому.
Прийшов дід увечері з хмизом.
— Гарний персик, чудовий!
— То, може, покуштуємо? — запитала баба і взялася різати персик ножем.
Та раптом сталося чудо — щойно торкнулася вона персика, як щось закричало: «Ой, болить!» — із персика вистрибнув опецькуватий1 хлопчик.
— Ото несподіванка! — вигукнув дід.
— Це, певно, боги нам його послали! — зраділа баба.
Дід і баба назвали хлопчика Момотаро, тобто Хлопчик-Персик.
Момотаро ріс як на дріжджах: з’їсть одну чашку рису — стає вищим, з’їсть другу — стає ще вищим. Скоро він перетворився на прегарного юнака.
Одного дня впав Момотаро на коліна перед дідом і бабою та й каже:
1 Опецькуватий — невисокий, незграбний на вигляд, недоладний.
Я вирушаю підкоряти Острів Чудовиськ,
Спечіть мені, будь ласка, найбільших у Японії просяних коржів1.
— Ну що ж, щасливої тобі дороги! Тільки пильнуйся!
Баба спекла хлопцеві найбільших у Японії смачних коржів, а дід подарував йому хустину — зав’язувати голову, щоб піт не стікав на чоло, шаровари і меч.
На околиці села Момотаро зупинив собака й запитав:
— Момотаро, куди це ти вирядився?
— Підкоряти Острів Чудовиськ.
— Тоді і я піду з тобою. Тільки дай мені найбільшого в Японії коржа.
— Гаразд, будь моїм слугою, — сказав Момотаро, вийняв із торби просяного коржа і дав собаці.
Тепер вони йшли вдвох.
У передгір'ї зустрівся їм фазан.
— Момотаро, дай і мені просяного коржа, — попросив він.
— Гаразд, бери коржа й будь моїм слугою!
Коли Момотаро з двома слугами опинився далеко в горах, трапилася їм по дорозі мавпа.
— Момотаро, і я хочу стати твоїм слугою!
— Гаразд, ось тобі корж!
Нарешті добулися вони вчотирьох до Острова Чудовиськ.
Перед великою чорною брамою стояв вартовий — червоношкіре чудовисько.
Фазан злетів у повітря і видзьобав йому око. А тим часом мавпа перестрибнула через браму й відсунула засув.
— Я — найсміливіший у Японії Момотаро! Чудовиська, приготуйтеся до бою! — піднявши меч, закричав Момотаро і вбіг у двір.
— Рятуйте! — заверещав вартовий і, затуляючи око лапою, побіг до своїх.
— ІЦо це за Момотаро?! Ану забирайся геть! — закричали чудовиська, вистромивши вперед залізні списи.
Та фазан кинувся дзьобати їм очі. своїм довгим дзьобом, мавпа — дряпати обличчя кігтями, а собака — кусати за ноги,
1 ІІросяииіі корж — тут: традиційна страва (цукерка кібі-данґо) в провінції Кібі (легендарній батьківщині Момотаро, нині префектура Окаяма), її виготовляють із борошна проса та особлипого рису.
— Ой, болить! Рятуйте! — волали переможені чудовиська, їхній вожак упав навколішки перед Момотаро й заблагав:
тебе, не вкорочуй нам життя! Віднині ми перестанемо чинити людям зло, а за це віддамо тобі всі скарби.
— Гаразд, нехай буде по-твоєму, — погодився Момотаро.
Чудовиська навантажили візок скарбами, і троє слуг Момотаро притяглії його в село.
— А таки наш Момотаро найсміливіший у Японії! — раділи дід і баба, плескаючи в долоні.