В Послании Восточных патриархов о православной вере о первородном грехе сказано следующее: «А бременем и следствиями падения мы называем не самый грех (как-то: нечестие, богохульство, убийство, ненависть, и все прочее, происходящее от злого человеческого сердца), но удобопреклонность ко греху … Хотя слово “грех” употребляется здесь в переносном смысле и свидетельствует о болезненном состоянии человеческой природы, но не означает какой-либо нашей личной виновности. Мы виновны за свои личные грехи и ту греховную страстность, которая возникает в нас за невоздержание наше»
Объяснение:
Протягом тривалого часу наші предки складали твори словесного мистецтва, коли ще не вміли писати. Століттями люди передавали їх одне одному усно — із вуст в уста, із покоління в покоління. Усна народна творчість, або фольклор (від англійського folk-lore — народна мудрість, народне знання), — це твори, які виникли в сиву давнину і передавалися в усній формі. До усної народної творчості належать народні пісні, думи, казки, міфи, легенди, перекази, байки тощо.
Справа в тому, що метою міфа є пізнання світу, пояснення його явищ, а не повчання людей, як, наприклад, у казках та прислів’ях. Але оскільки міфи для давніх греків втілювали в собі релігійні уявлення, й історичні, й етичні правила, і філософські міркування, то, звичайно, вони містять й елементи повчання.