Несомненно. Гоголю удалось создать очень верный срез общества. Он не просто с любовью, а с инженерной точностью выразил в каждом из помещиков основные качества господствующего класса. Добавим сюда взаимоотношения всех классов через призму вершения законов, бюрократии, торговли и получим тот самый патетический образ России. В данном произведении Чичиков - реагент, что проявляет истинное положение дел в обществе, в укладе жизни и рисует портрет среднестатистического человека - современника великого писателя.
Так називали групу киівських неокласиків.
До неї у 20-х роках XX ст. належали М. Зеров, Юрій Клен (О. Бургардт), М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Рильський.
Неокласики проголошували свою прихильність до "чистого мистецтва" та ідеї самоцінніості форми, активно використовували у своєї творчості античні теми та сюжети, міфологічні образи та мотиви. В той же час кожен із неокласиків був митцем з власним неповторним стилем.
У своїй творчості неокласики, як могли, уникали тем, пов'язаних з революцією. Тому навіть в ліберальні 20-і роки вони піддавалися критиці, а з початку 30-х почалося цькування. Вже у 1925-му році у червневій постанові ЦК КП(б)У у справі художньої літератури неокласиків згадано як «реставраторів старого буржуазного ладу».
У статті в «Літературній енциклопедії» (1929–1939 рр.), що писалася на початку 1934 р., українські неокласики (названі М. Зеров, П. Филипович та М. Рильський) були названі «буржуазно-націоналістичною течією в українській літературі, яка виникла ще до революції». Кіївським неокласикам ставили в провину такі риси як «…втеча від революційної дійсності в ідеалізоване феодально-буржуазне минуле і у зв‘язку з цим канонізація архаїчних класичних форм ... орієнтація на культуру буржуазної Європи». У статті їх також звинувачували у ідеалізмі, ескапізмі, формалізмі, використанні «формалістичного методу з метою заперечення революційної ідейності літератури й утвердження буржуазно-націоналістичної ідеології…».
Так до цієї літературної течії приліпили ярлик «махрові буржуазні націоналісти». Наслідки були передбачуваними.
М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара були заарештовані в 1935 р. Їх звинувачували в приналежності до таємної контрреволюційної організації на чолі з М. Зеровим, в шпигунстві, у підготуванні замахів на представників уряду та партії. А М. Зеров був розстріляний у 1937 році, у тому ж році загинув на Соловках П. Филипович, а через два роки у концтаборі на Колимі помер М. Драй-Хмара.
Подробнее - на -