Іван Карпенко-Карий — український письменник, драматург, актор, являється автором багатьох творів, одним із яких є — п'єса “Сто тисяч”. Навіть із самої назви, можна зрозуміти про що буде розповідатися.
Тому я хочу розповісти вам, про те що відбувалося у цьому творі, про головну думку яку автор намагався донести читачам і про те що, деяка частина людей на даний момент, гроші цінить більше ніж людське життя.
Головним героєм твору є Герасим Никидимович Калитка. Це дуже жадібний та скупий чоловік, якому гроші та земля важливіші за рідних. Одного дня коли його жінка попросила взяти коня, щоб з’їздити до церкви, він відмовив їй, і сказав щоб йшла пішки, тому що кінь працює 6 днів в тиждень, а сьогодні неділя, тож він повинен відпочивати, щоб в робочі дні приносив більший прибуток.
Одного разу до Калитки прийшов невідомий йому чоловік, який запропонував сто тисяч фальшивих грошей за п’ять справжніх. Звісно Герасим погодився на цю пропозицію. Никидимович робив все як говорив єврей, навіть йому прийшлося обманювати свого сина заради грошей. Він настільки жадібний, що затянув у цю аферу навіть свого кума — Савку. Єврей його обманув, він дав йому не просто фальшиві гроші, а звичайнісінькі папірці. Після цього Калитка обанкротився і вирішив покінчити з життям. Він взяв мотузку та пішов у ліс. Але спроба повіситись, виявилася невдалою, тому, що одному чоловікові удалося цьому запобігти. Після цього він ще й зрадів, тому, що помилкова віддав єврею не п’ять тисяч, а три. Але не дивлячись на це, невідомий все рівно вийшов у плюс.
Але не дивлячись на те, що Герасим хотів проміняти гроші на своє життя, я позитивно ставлюся до цього твору, тому, що ця п'єса є трагікомедією, яка поєднує в собі трагічну подію з життя головного персонажу та висміювання його глядачами. Ця трагікомедія є повчальною, тому не слід сприймати це близько до душі, а просто не бути як Калитка та не повторювати його помилок.
Тому, якщо ви не хочете закінчити, як Калитка, то слід розуміти, що гроші це і є ті самі звичайнісінькі папірці, за які не можна купити справжнє щастя.
Можна зробити висновок, що Герасимові гроші та земля важливіші не просто за своїх рідних та близьких, а навіть за своє життя. Отже, автор ніби висміює, а проте серйозно попереджає нас про небезпеку брудних грошей, які калічать душі людей, іноді змушують покінчувати з життям, спотворюючи моральні основи, від яких залежить здоров’я нації.
Рассказ Л. Н. Толстого “После бала” — позднее его произведение, написанное в 1903 году, в эпоху назревающего в стране кризиса, перед русско-японской войной, которую Россия позорно проиграла, и первой революцией. Поражение показало несостоятельность государственного режима, ведь армия в первую очередь отражает ситуацию в стране.
Хотя мы видим, что действие рассказа разворачивается в 40-е годы XIX века, в николаевскую эпоху, Толстой не зря возвращается к , так как для него очевидны параллели между положением и в обществе, и в армии в эти столь разные на первый взгляд эпохи. Но “армейская” проблема не основная в рассказе, главный акцент сделан на вопросах нравственных.
Я думаю, что главная проблема в том, что формирует человека — общественные условия или случай.
Герой рассказа — дворянин николаевской эпохи, обыкновенный человек, хороший, но простой, мало рассуждающий: “...не было у нас в то время в нашем университете никаких кружков, никаких теорий, а были мы просто молоды и жили, как свойственно молодости: учились и веселились”. Мы видим, что глобальные вопросы рассказчика не интересовали. Он пребывает в мире балов, кутежей, влюбленности в Вареньку, не задумываясь о том, что происходит вокруг, в стране, в которой он живет. Это — обыкновенный обыватель, хотя добрый и порядочный, с хорошей душой.
Идея рассказа раскрывается с определенной системы образов и композиции. Основные герои — Иван Васильевич и полковник, отец Вари — девушки, в которую был влюблен рассказчик. Варя, скорее, объект, с ее ” завязывается история. Но главная проблема решается через образы ее отца и главного героя. Автор показывает, что все же социум и его структура, а не случай влияют на личность.
Рассказ разделен на две части — бал и после бала, притом первая часть намного объемнее
