Легенду про подвиг селянина Івана Сусаніна, що завів загін поляків у непрохідну гущавину і загинув разом із ними, часто використовували російські літератори. Війна 1812 року сколихнула самосвідомість, пробудила інтерес до власної історії. Популярними стають в літературі сюжети на російські історичні теми, серед них — про подвиг костромського селянина Івана Сусаніна. Відомо, що поляки йшли на до своєму воєводі Буркевичу. Заблукали. Дорогу їм зголосився показати селянин Іван Сусанін. Але замість цього завів їх у болото, де з ними і загинув. Однак при творчому підході літераторів до історії стало вважатися, ніби поляки прямували до Костроми, щоб убити 16-річного боярина Михайла Романова, який на той час ще не знав, що його оберуть на царський престол[1][2]. Є й дослідники, які вважають легенду про Сусаніна як героя дуже спотвореною[3].
В 1815 році в петербурзькому Великому театрі відбулася прем'єра опери Катерино Кавоса «Іван Сусанін». Автором лібрето був Олександр Шаховський. Опера була написана в стилі французької «опера комік» — діалоги займали майже стільки ж місця, скільки і музика.
Через 20 років за той же самий сюжет береться Глінка. Початково він планував писати оперу за повістю Василя Жуковського «Мар'їна роща», проте поет запропонував іншу тему — тему подвигу костромського селянина Івана Сусаніна. В 1823 році з'явилася поема Кіндрата Рилєєва «Іван Сусанін», що справила помітний вплив на образ головного героя опери. Думка, подана Жуковським, захопила уяву композитора. «…Наче по чарівній дії раптом виник план цілої опери, і думка протиставити російській музиці — польську; нарешті, багато тем і навіть подробиць розробки — все це разом спалахнуло в голові моїй».[4].
Опера була прийнята до постановки в Петербурзі. Репетиції почалися в травні 1836 року.
Прем'єра опери була призначена на 27 листопада 1836 року на відкриття Великого театру після пожежі. Партію Сусаніна виконував Осип Опанасович Петров. Партію сирітки, прийомного сина Сусаніна, співала ще зовсім молода артистка Анна Яківна Воробйова. Декоративне оздоблення залу для глядачів виконала художня артіль Василя Ширяєва.
У підготовці до вистави брав участь також і молодий Тарас Шевченко — тоді ще невідомий нікому кріпак поміщика Енгельгарда і учень маляра Ширяєва — він зробив підготовчі малюнки для орнаменту залу, що прикрашали плафон, під яким підвішувалася величезна кришталева люстра у золотій оправі — одна з головних деталей. За відмінно виконану роботу під час розпису залу він одержав право бути на спектаклі.
1глава-император александр в 2 глава-конфуз 3 глава-подарок 4 глава-поручение имератора николая павлоча 5 глава-тульские мастера 6 глава-исчезновение мастеров 7 глава-поломничество к иконе св. николая 8 глава-платов в дороге 9 глава-затворничество мастеров 10 глава-платов в гневе 11 глава-платов и имриратор 12 глава-замишательство при дворе 13 глава-искусство тульских мастеров 14 глава-триумф левши 15 глава-левша в лондоне 16 глава-левша на коробле 17 глава-пари левши и шкипера 18 глава-болезнь левши 19 глава-смерть левши 20 глава-эпилог
Тема рассказа Ю.Казакова "Арктур -"гончий пёс" -это смысл жизни,для чего мы живём.Каждый человек ,каждое живое существо рождается для определённый миссии на земле ,автор показал это на примере жизни пса Арктура. Главная мысль выражена самим автором:"Никто на земле не рождается бесцельно и нет ничего лучшего, чем служить своему предназначению”. Идея этого,что каждый должен успеть в жизни выполнить своё предназначение,отдать долг людям и Родине.Стать счастливым,найти смысл в жизни,можно только выполнив своё предназначение,как это сделал слепой пёс Арктур,став настоящим гончим псом,он обрёл своё счастье.
Історія опери Редагувати
Легенду про подвиг селянина Івана Сусаніна, що завів загін поляків у непрохідну гущавину і загинув разом із ними, часто використовували російські літератори. Війна 1812 року сколихнула самосвідомість, пробудила інтерес до власної історії. Популярними стають в літературі сюжети на російські історичні теми, серед них — про подвиг костромського селянина Івана Сусаніна. Відомо, що поляки йшли на до своєму воєводі Буркевичу. Заблукали. Дорогу їм зголосився показати селянин Іван Сусанін. Але замість цього завів їх у болото, де з ними і загинув. Однак при творчому підході літераторів до історії стало вважатися, ніби поляки прямували до Костроми, щоб убити 16-річного боярина Михайла Романова, який на той час ще не знав, що його оберуть на царський престол[1][2]. Є й дослідники, які вважають легенду про Сусаніна як героя дуже спотвореною[3].
В 1815 році в петербурзькому Великому театрі відбулася прем'єра опери Катерино Кавоса «Іван Сусанін». Автором лібрето був Олександр Шаховський. Опера була написана в стилі французької «опера комік» — діалоги займали майже стільки ж місця, скільки і музика.
Через 20 років за той же самий сюжет береться Глінка. Початково він планував писати оперу за повістю Василя Жуковського «Мар'їна роща», проте поет запропонував іншу тему — тему подвигу костромського селянина Івана Сусаніна. В 1823 році з'явилася поема Кіндрата Рилєєва «Іван Сусанін», що справила помітний вплив на образ головного героя опери. Думка, подана Жуковським, захопила уяву композитора. «…Наче по чарівній дії раптом виник план цілої опери, і думка протиставити російській музиці — польську; нарешті, багато тем і навіть подробиць розробки — все це разом спалахнуло в голові моїй».[4].
Опера була прийнята до постановки в Петербурзі. Репетиції почалися в травні 1836 року.
Прем'єра опери була призначена на 27 листопада 1836 року на відкриття Великого театру після пожежі. Партію Сусаніна виконував Осип Опанасович Петров. Партію сирітки, прийомного сина Сусаніна, співала ще зовсім молода артистка Анна Яківна Воробйова. Декоративне оздоблення залу для глядачів виконала художня артіль Василя Ширяєва.
У підготовці до вистави брав участь також і молодий Тарас Шевченко — тоді ще невідомий нікому кріпак поміщика Енгельгарда і учень маляра Ширяєва — він зробив підготовчі малюнки для орнаменту залу, що прикрашали плафон, під яким підвішувалася величезна кришталева люстра у золотій оправі — одна з головних деталей. За відмінно виконану роботу під час розпису залу він одержав право бути на спектаклі.