15 июля 1841 Михаил Юрьевич Лермонтов погиб. Одним из последних произведений великого поэта и писателя является стихотворение «Выхожу один я на дорогу».
Лирический герой этого произведения отправляется поздней ночью к склону горы Машук. Красота природы, луна и звёзды, тернистый путь, по которому шёл лирический герой (почему-то мне кажется, что автор олицетворял самого себя в этом стихотворении) – в описаниях всего вышеперечисленного чувствуется волнение автора перед величием и красотой природы.
В стихотворении «Выхожу один я на дорогу» поэт преклоняется перед величием южной ночной прохлады, его чарует окружающий покой и тишина. Читая строки Лермонтова, сам невольно начинаешь ощущать себя свидетелем этой прекрасной картины – перед глазами встают и «кремнистый путь» и склон Машука.
И в этой чудесной обстановке, Лермонтов обращается уже не к природе, а к людям, к обществу, к своим печальным мыслям. Он не может обрести свободы, ему от этого тяжело и больно. При этом в словах Лермонтова чувствуется то, как сильно он любит жизнь, невзирая на горе и трудности, которые встречаются постоянно на пути. Он пытается отогнать от себя тоскливые мысли о надвигающейся гибели.
Мне кажется, что когда Лермонтов писал своё стихотворение «Выхожу один я на дорогу», он предчувствовал свою смерть, которая постигла его в ближайшее время после написания этого произведения. Наверное, именно поэтому он и вписал его в «Записную книгуОдоевского«
Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Мазепа
Підпис до фото,
Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи
Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.
План:
6 глава - Пожар дома.
7 глава - появляется разбойники.
8 глава - учитель Дефорж.