Естетичні особливості поетики. Олександр Олесь як лірик розвивався в річищі символізму — однієї з течій модернізму в західноєвропейському письменстві, в унісон з якою відбувалися художні шукання багатьох українських митців.
Характерні ознаки символізму — бунт проти антилюдя- ного суспільства, культивування екзотичних і заборонених тем, підкреслене естетство, посилена увага до підсвідомого, створення особливої метамови символів.
На українському ґрунті Олесь формувався під впливом попередників, що використовували фольклорну символіку, язичницькі та християнські образи-символи, народну міфологію, відбиваючи національну ментальність і традиції. Як і у творах Тараса Шевченка, Михайла Старицького, Лесі Українки, у віршах молодого поета оживають образи сокола та орла, що символізують відвагу і поривання до свободи („На високій скелі ранньою добою, / Кулею підбитий, сокіл клекотав. /І могутній клекіт розлітавсь луною / І орлів на волю попід хмари звав”). Символічного виміру набувають міфологічні образи води, сонця, зір, землі, вітру, солов'їв, квітів, які в художньому світі поета одухотворюються, уособлюють життєдайну силу рідної землі, увібравши яку, ліричний герой віддячує своїми піснями. На цій основі створилася Олесева естетична концепція світу і людини, його символістська поетика: змалювання емоційно-інтуїтивного, настроєвого, несвідомого, неопосередкованого враження; музичне відображення душевних станів героя та емоційних навіювань, відтінків настроїв. Так Олесь витворив український символізм. Митець прагнув за до мелодики вірша відбити ритми і настрої доби, органічно поєднуючи загальнолюдські й національні питання буття. Визначальною ознакою символістської лірики Олександра Олеся є її сугестивність (навіювання певних уявлень, асоціацій, настроїв тощо), яка визначає естетичну природу творів. Поет будує ліричну оповідь на навіюванні образу, апелюючи не до розуму читача, а до його почуттів, безпосередньої реакції на образи і картини. Сугестивна природа лірики Олеся визначає її символістську таємничість, багатозначність художнього світу, передбачає, що кожен адресат відчує і побачить уявно те, що йому найбільше імпонує. З цією метою митець використовував особливі поетичні прийоми: градацію, тобто поступове нагнітання образів, живописність словом, народнопоетичну і власну символіку, милозвучність, яка досягається вмілим застосуванням асонансів, алітерацій, звуконаслідувань, повторами, обрамленнями, а також майстерною системою віршових розмірів і римами.
Естетичні особливості поетики. Олександр Олесь як лірик розвивався в річищі символізму — однієї з течій модернізму в західноєвропейському письменстві, в унісон з якою відбувалися художні шукання багатьох українських митців.
Характерні ознаки символізму — бунт проти антилюдя- ного суспільства, культивування екзотичних і заборонених тем, підкреслене естетство, посилена увага до підсвідомого, створення особливої метамови символів.
На українському ґрунті Олесь формувався під впливом попередників, що використовували фольклорну символіку, язичницькі та християнські образи-символи, народну міфологію, відбиваючи національну ментальність і традиції. Як і у творах Тараса Шевченка, Михайла Старицького, Лесі Українки, у віршах молодого поета оживають образи сокола та орла, що символізують відвагу і поривання до свободи („На високій скелі ранньою добою, / Кулею підбитий, сокіл клекотав. /І могутній клекіт розлітавсь луною / І орлів на волю попід хмари звав”). Символічного виміру набувають міфологічні образи води, сонця, зір, землі, вітру, солов'їв, квітів, які в художньому світі поета одухотворюються, уособлюють життєдайну силу рідної землі, увібравши яку, ліричний герой віддячує своїми піснями. На цій основі створилася Олесева естетична концепція світу і людини, його символістська поетика: змалювання емоційно-інтуїтивного, настроєвого, несвідомого, неопосередкованого враження; музичне відображення душевних станів героя та емоційних навіювань, відтінків настроїв. Так Олесь витворив український символізм. Митець прагнув за до мелодики вірша відбити ритми і настрої доби, органічно поєднуючи загальнолюдські й національні питання буття. Визначальною ознакою символістської лірики Олександра Олеся є її сугестивність (навіювання певних уявлень, асоціацій, настроїв тощо), яка визначає естетичну природу творів. Поет будує ліричну оповідь на навіюванні образу, апелюючи не до розуму читача, а до його почуттів, безпосередньої реакції на образи і картини. Сугестивна природа лірики Олеся визначає її символістську таємничість, багатозначність художнього світу, передбачає, що кожен адресат відчує і побачить уявно те, що йому найбільше імпонує. З цією метою митець використовував особливі поетичні прийоми: градацію, тобто поступове нагнітання образів, живописність словом, народнопоетичну і власну символіку, милозвучність, яка досягається вмілим застосуванням асонансів, алітерацій, звуконаслідувань, повторами, обрамленнями, а також майстерною системою віршових розмірів і римами.
Аполлон и музы
Объяснение:
Аполлон и Музы
В роли бога поэзии и музыки Аполлон обитает на горе Парнас, в обществе девяти муз - богинь поэтического вдохновения и творческих искусств; отсюда другое его имя - Аполлон Мусагет. Он часто изображается в одеяниях, на нем лавровый венок, и он играет на своей лире или, особенно в живописи XV-XVI веков, на лире да браччо или другой современной разновидности виолы. Бегущий ручей - это Кастальский ключ, он, как и другой, Пиэрийский, был источником вдохновения и знания, из которого советовалось глубже черпать.
Касталия - в мифах древних греков дельфийская нимфа, дочь речного бога Ахелоя, прыгнувшая в ручей на Парнасе от преследования Аполлона. По другому варианту мифа Кастальский источник (или ключ) был подарен этой нимфе богом реки Кефиссом. В этом ручье мыли волосы жрицы Аполлона и брали воду для окропления посетители дельфийского храма. Ключ Касталии славился и как прорицалище Аполлона, отсюда его значение как "источника вдохновения". Еще по одному из вариантов мифов о Касталии она сама превратилась в источник на Парнасе из-за преследований Аполлона, родник стал называться Кастальским ключом.
Кастальский ключ в Древней Греции почитался как священный ключ Аполлона и муз, дарующий вдохновение поэтам и музыкантам. В его воде очищались паломники, приходившие в Дельфы. В современном языке понятие "Кастальский ключ" означает источник вдохновения.
Музы — богини творческого вдохновения в поэзии, пении и других искусствах; спутницы Аполлона. Они —дочери Юпитера (Зевса) и нимфы Мнемозины (Памяти), которые провели на ложе девять ночей подряд.
Согласно греческим мифам, они были произведены на свет, чтобы прославлять пением героические подвиги борьбы против доисторических титанов.
Первоначально музы были нимфами, главенствовавшими над источниками, обладавшими силой давать вдохновение, такими, как Аганиппа и Иппокрена на горе Геликон и Кастальский ключ на горе Парнас. Последний в конце концов стал их обиталищем. Потому на картинах, изображающих муз, часто фигурируют фонтаны и источники. Со временем установилось их число - девять, и каждая получила свою сферу влияния среди наук и искусств:
Каллиопа, муза эпической поэзии; изображается с трубой, дощечкой (вощеной) и стилем (античные письменные инструменты). (Орфей - сын Аполлона и Каллиопы);
Эрато - муза любовной поэзии; изображалась с тамбурином, лирой, виолой или, реже, треугольником (один из ударных музыкальных инструментов);
Мельпомена - муза трагедии; изображалась в венке из плюща с трагической маской и палицей в руке;
Терпсихора - муза танца и пения; изображалась увенчанной венком, с виолой, лирой или другим - непременно струнным - инструментом;
Полигимния - муза священных гимнов; частым атрибутом в живописи являются музыкальные инструменты - орган-портатив, реже лютня или другой инструмент;
Клио - муза истории; изображалась увенчанной лавровым венком; с грифелем и папирусным свитком или со шкатулкой для свитков, или с книгой;
Талия - муза комедии и пасторальной поэзии; изображалась со свитком, небольшой виолой, реже с другими музыкальными инструментами; начиная с XVII века - c комической маской;
Эвтерпа - муза музыки, лирической поэзии; изображалась с флейтой (часто - с двойной, или авлосом) или иногда с трубой или другим музыкальным инструментом;
Урания - муза астрономии; изображалась с шаром и циркулем.
В изобразительном искусстве они — молодые женщины, в обществе бога Солнца Аполлона или в одиночку, и представляют то или иное искусство, держа в руках разнообразные атрибуты: книги, свитки, холсты, скрипки, тамбурины, трубы, лиры, арфы, флейты, короны, лавровые венки (как знак успехов на том или ином поприще), маски или, в случае с Мельпоменой, меч или кинжал.