На початку ХХ століття традиційні форми мистецтва, такі як реалізм і романтизм, вже не могли передати всіх реалій нового життя. Як вдало висловився іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет, нове мистецтво стверджувалося на «абсолютному запереченні старого». Для позначення цього періоду культури, а також сукупності нових течій у мистецтві, що проіснували з кінця XIX століття і , принаймні, до 50-60-х років XX століття більшість дослідників використовують поняття «модернізм».Модернізм – це загальна назва для літературних напрямів і течій ХХ століття, яким властиві спроби відобразити нові явища життя суспільства за до нових художніх засобів. Модерністи, на відміну від реалістів, відстоювали особливу місію художника, здатного передбачати шлях розвитку нової культури. Реалістичні засоби виразності є, на їх думку, застарілими і недостатньо переконливими, щоб передати душевний стан людини, що опинилася наодинці з проблемами в цьому ворожому світі.Разом з тим, американський вчений Джон Міллер підкреслював, що «модернізм можна вважати бунтом проти «реалізму», але не проти «реальності». Модерністи проголошували цінність і самодостатність окремої особистості, шукали особливі художні засоби для відображення всього комплексу суперечностей ХХ століття. Їм не властиві були звернення до існуючої дійсності, разом з тим вони відкидали і романтичний відхід від життєвих реалій, їх не цікавив предметний світ, вони були захоплені «створенням нової дійсності» і, чим більше вона була неправдоподібна, тим більш визначною вона виникала в уяві модерністів. У творах модернізму реальність знаходила своє втілення за до нових художніх прийомів, наприклад, таких, як «потік свідомості», який безпосередньо передає процес внутрішнього мовлення персонажа під час його зіткнення з дійсністю, або «монтаж» , який, як в кінематографі, заснований на з'єднанні різноманітних тем, образів та фрагментів пізнання світу.Серед перших представників модернізму у світовій літературі були ірландець Джеймс Джойс, француз Марсель Пруст і австрієць Франц Кафка . Їм належить ряд важливих творчих відкриттів, на основі яких пізніше стали з'являтися цілі літературні напрями і течії. У поезії першої половини ХХ століття відбувалися ті ж зміни, що і в прозі. Поетичні експерименти іспанця Федеріко Гарсіа Лорки, француза Поля Елюара, англо-американця Томаса Еліота, австрійців Георга Тракля та Райнера Марії Рільке, чеха Вітезслава Незвала, поляків Юліана Тувіма і Константи Галчіньского, а також багатьох інших, сприяли змінам художньої форми лірики.Під впливом синтезу різних видів мистецтв поезія ставала все більш витонченою. Як втілення давньої мрії багатьох поетів, музикантів і художників про синтез мистецтв з'являлася і фігурна (візуальна) поезія. Французький лірик Гійом Аполлінер навіть придумав для таких текстів особливий термін – «Калліграмма» (від грецького Кallis – красивий і gramma – написання). Поет проголошував: «Калліграмма – всеосяжна художність, перевага якої полягає в тому, що вона створює візуальну лірику, яка до цих пір була майже невідома. Модернізм як мистецтво таїть у собі величезні можливості, вершиною його може стати синтез музики, живопису, літератури». Таке оформлення тексту, на його думку, необхідно, «щоб читач з першого погляду сприймав весь вірш цілком, подібно до того, як диригент одним поглядом охоплює нотні знаки партитури».Прагнучи проникнути в підсвідомість суспільства, митці-модерністи більш усього тяжіли до суб'єктивізму, образу-символу, зашифрованому представленню своїх творів, активно використовували вільну форму своєї творчості.
В комедии "Недоросль" Фонвизин раскрывает секреты формирования личности. Какие есть причины появления типов, подобных Митрофанушке? Наверное, это зависит от среды, быта, семьи, условий формирования молодого человека как личности.Имя "Митрофан" в переводе с греческого означает "похожий на мать". Вот этот самый 15-летний "недоросль" из семьи помещиков - Простаковых, такой же невежественный, как и его родители. Он не желает учиться( потому, что "хочет жениться").Учителя математики Цыфиркина он называет "гарнизонной крысой"!А старую крепостную няньку Еремеевну ругает отборной бранью( и в этом он действительно похож на свою мать). Зато Митрофанушка "жалеет матушку", уставшую от того, что"колотила батюшку", он понимает, кто в доме главный и кому нужно угождать.Слуг он за людей не считает, а учителя- первые враги, надоедающие своими науками.Если отбросить описания быта,лексику, сюжет, погружающие нас в 18-й век, а оставить лишь зерно характера Митрофанушки, то вполне можно перенести его образ на некоторых современных "недорослей".Подобных Митрофану долго искать не придется. В каждом дворе, каждой школе есть такие особи.Они не желают учиться, не признают авторитетов взрослых и учителей, они общаются между собой исключительно хамским, "плебейским " языком. Это те самые, которые не желают ничего знать, кроме удовлетворения собственных потребностей.Избалованные сынки богатых родителей, мальчики-"мажоры", имеющие с детства все и не ценящие того, что досталось им просто так, благодаря родительскому "умению жить".Современные "митрофанушки" "тусуются" в ночных клубах, отдыхают на экзотических островах, изо всех сил хотят стать знаменитыми, не прилагая к этому усилий. Многие из таких "митрофанушек" проживают в "Доме-2",и мы можем их лицезреть ежедневно по телевизору.Фонвизин создал собирательный образ "недоросля", который через века стал только более выпуклым, рельефным и ярким. Основные черты, показанные Фонвизиным, - это нежелание быть воспитанным и образованным, но при этом жить за чужой счет, презирая людей труда,- до сих пор процветают в наших современниках."Митрофанушки" не исчезли и в 21-м веке, они лишь при жить в новых реалиях жизни.
Ну в том, что один человек может думать хорошо и правильно, но две головы придумают еще лучше. Как написано, так и понимать)