ответ:Однією із найпопулярніших п'єс Бернарда Шоу є його драма "Пігмаліон". Сюжет її навіяний автору давньогрецьким міфом про скульптора Пігмаліона, який закохався у своє створіння — статую прекрасної Галатеї і силою свого кохання ожи-вив її. У п'єсі Б. Шоу історія дещо інша. Зовсім випадково відомий учений-лінгвіст Генрі Хіггінс зустрічається із молодою дівчиною Елізою, яка продавала на вулиці квіти й на парі із полковником у відставці Пікерінгом, який теж займався мовознавством, береться перетворити цю вуличну квіткарку на світську герцогиню. Полковник Пікерінг обіцяє Хіггінсу сплатити все, скільки буде коштувати цей експеримент, ще й до того обіцяє визнати професора найталановитішим педагогом у світі.
Починається незвичайний експеримент. Професор Хіггінс активно береться за справу. Але й завдання в нього не з легких: вулична квіткарка з явно визначеним мессонгрівським діалектом, яка і уявлення не має про світські манери поведінки, повинна в досить-таки короткий відрізок часу опанувати не лише літературну мову, а й набути навичок поведінки, які властиві дамі з вищого світу. Власне кажучи, професорові потрібно створити нову людину, нову особистість. Генрі Хіггінс ретельно береться за свої обов'язки вчителя: старанно й наполегливо навчає дівчину, як правильно вимовляти слова, будувати речення, працює над збільшенням її словникового запасу, слідкує за тим, щоб у мові дівчини не було нічого притаманного її колишньому оточенню. Але йому довелося не лише працювати з Елізою над правилами фонетики й орфоепії. Не менше важило й те, як дівчина вміла поводитися в суспільстві. Хіггінс водив Елізу на концерти класичної музики, в оперу, на художні виставки, навчав, як поводити себе в тій чи іншій ситуації, прищеплював гарні манери.
"Але якби ви знали, як це цікаво — узяти людину й навчити її говорити інакше, ніж вона говорила до цього часу, зробити з неї зовсім іншу, нову істоту. Адже це означає — знищити провалля, яке відділяє клас від класу, душу від душі", — каже Хіггінс.
Проте й учениця була дуже здібна: вона мала тонкий слух, неабиякі лінгвістичні здібності, відзначалася старанністю й дуже швидко у навчанні, підвищувала свою загальну культуру. Та, на свою біду, Еліза закохалася не лише у навчання, а й у свого вчителя. А він, цей експериментатор, зовсім не думав і не цікавився, що у дівчини є душа, людська гідність, що їй властиві якісь високі помисли й почуття.
Його цікавив лише експеримент і його результат, а не його маленьке "піддослідне кроленятко", на яке він зовсім не звертав уваги й не визнавав за рівну йому людину. Еліза була лише об'єктом його дослідження і застосування його методів.
Нарешті настав час іспиту. На пікніку, званому обіді, в опері Еліза поводилася як справжня герцогиня, чаруючи всіх присутніх не лише своєю незвичайною вродою, а й вишуканими манерами й бездоганною літературною мовою. Хіггінс радіє. Честолюбство його потішено. Парі виграно.
"Все-таки це була значна подія. Ми отримали блискучу перемогу", — каже полковник Пікерінг.
Експеримент закінчився вдало. І стомлений Хіггінс заявляє полковнику: "Більше я виробництвом герцогинь не займаюся". І ніхто з них — ні професор Хіггінс, ні полковник Пікерінг — не замислюються над тим, що буде далі з дівчиною. Що вона не діаманти, які на деякий час взяли в заставу, а коли вони вже непотрібні, їх можна віднести назад. Світ, з якого вона вийшла, Еліза вже давно переросла й не може й не хоче повернутися до минулого. Але й майбутнє її досить туманне, її почуттів Хіггінс не поділяє. Як складеться її доля?
"На що я гідна, до чого ви мене пристосували?" — каже вона своєму вчителю. Але ці питання професора Хіггінса зовсім не хвилюють. Більше того, навчивши дівчину правильно й красиво говорити, гарним манерам, сам він у її присутності дозволяє собі нечемно поводитись із нею, навіть вживати негарні слова. Дивиться на Елізу, як на якесь бездушне створіння.
"Я сам зробив це єство із пучка гнилої моркви ковентгарденського ринку", —-виголошує Генрі Хіггінс. І це заявляє професор лінгвістики! Чи не час зайнятися вихованням його самого й завдяки якомусь експерименту розбудити його черству, егоїстичну душу.
А як шкода, що Елізі — гарній, розумній, талановитій дівчині — немає гідного місця в сучасній буржуазній Англії. Слід лише сподіватися, що все ж цей експеримент професора Хіггінса дасть можливість Елізі не розгубитися в цьому жорстокому світі, знайти пристосування своїм набутим знанням, зберегти свою людську гідність.
Роман Л.Н. Толстого «Война и мир» по праву можно назвать монументальным произведением русской литературы. Автор сумел передать широкую панораму военных действий ХIХ века в художественной форме. На страницах произведения читатель встречает более шестисот героев, среди которых главные и второстепенные. Исследователи творчества Льва Николаевича до сих пор спорят о жанре этого произведения.
Чаще всего «Войну и мир» называют романом-эпопеей. В словаре литературных терминов обозначено, что эпопеей называется роман или даже цикл романов, охватывающий значительный промежуток истории. Также этим словом называют панорамное художественное отображение масштабного события национального значения.
В анализированном произведении отобразились все перечисленные черты. Война с французами имела большое влияние на русское аристократическое общество и простой народ. Длилась же битва на протяжении пятнадцати лет. Важное для россиян сражение Л.Н. Толстой описывает на основе исторических фактов, но оставляет и место для домысла. Как видим, можно называть «Войну и мир» просто эпопеей, так как это понятие и так означает «роман».
Можно ли назвать «Войну и мир» историческим романом? Действительно, это произведение разворачивает перед читателем важное событие в истории народа, но назвать роман историческим романом нельзя. Считается, что такими имеют право называться только произведения, отдаленные от описываемого события не менее, чем на столетие.
В центре «Войны и мира» несколько аристократических семей, но назвать роман семейной сагой нельзя, так как мы не видим четкой смены нескольких поколений. В романе есть черты семейной хроники: автор рассказывает о происхождении родов, о том, как каждое поколение вносит свою лепту в развитие своего семейства.
Нельзя не заметить, что в данном произведении переплетается несколько жанровых разновидностей романа. Любовные треугольники, сложные сердечные драмы, все это присуще любовному роману. Стремление героев к подвигу, продвижения по карьерной лестнице, как военной, так и чиновнической заимствовано из романа-карьеры. Есть также в «Войне и мире» признаки приключенческого жанра, но проявляются они лишь в отдельных сценах.
В эпопее множество философских отступлений. Особо много автор размышляет над злободневными и вечными проблемами в четвертом томе. Поэтому многие исследователи, говоря о жанре произведения, отмечают его философскую составляющую. Автора, например, волнуют вопросы жизни и смерти, человеческого бытия. Он раскрывает их на примере отдельных персонажей или напрямую подает авторскую речь.
Характер описываемых в романе событий причина того, что в Войне и мире переплетаются разные стили. Автор непринужденно переходит от сухого документализма к высокохудожественным пейзажам или живым диалогам и наоборот.
Таким образом, в романе «Война и мир» Л.Н. Толстой синтезирует несколько жанровых разновидностей и переплетает разные стили.
Объяснение:
ну,тип сказки,что-ли