1.Федя:
Возраст – 14 лет.
Федя - самый старший из мальчиков. Сын богатых крестьян. Он одевается хорошо и носит собственные сапоги. Федя ведет себя несколько важно с другими мальчиками.
"... стройный мальчик, с красивыми и тонкими, немного мелкими чертами лица, кудрявыми белокурыми волосами, светлыми глазами…»
«...пестрая ситцевая рубаха с желтой каемкой; небольшой новый армячок…»
«…Сапоги его с низкими голенищами...»
2.Павлуша:
Возраст – 12 лет.
Мальчик из очень бедной крестьянской семьи. У Павлуши нет даже лаптей. Павлуша - умный, храбрый и решительный мальчик. Павлуша погибает при падении с лошади.
«…волосы были всклоченные, черные, глаза серые, скулы широкие, лицо бледное, рябое, рот большой, но правильный, вся голова огромная…»
«…тело приземистое, неуклюжее. Малый был неказистый…»
«...Одеждой своей он щеголять не мог: вся она состояла из простой замашной рубахи да из заплатанных портов...»
3.Илюша:
Возраст – 12 лет.
Илюша – крестьянский мальчик из обеспеченной семьи. Илюша носит новые лапти и одежду. Он работает на бумажной фабрике вместе с братом.
«...Лицо <…> горбоносое, вытянутое, подслеповатое…»
«…желтые, почти белые волосы торчали острыми косицами из-под низенькой войлочной шапочки…»
«…На нем были новые лапти и онучи…»
4.Костя:
Возраст – 10 лет.
Костя – крестьянский мальчик из бедной семьи. Слабый и болезненный мальчик. Костя – «трусишка».
"...Все лицо его было невелико, худо, в веснушках …»
«…большие, черные, жидким блеском блестевшие глаза…»
«…маленького роста, сложения тщедушного и одет довольно бедно..."
5.Ваня:
Возраст – 7 лет.
Ваня – самый младший из мальчиков. У Вани еще тонкий, детский голосок. Ваня – незаметный и тихий ребенок. В рассказе он все время лежит под рогожей.
«...русую кудрявую голову...»
«... свежее личико…» «…большие тихие глаза...»
Відповідь:
У часи Давньої Греції постійної театральної будівлі не було. Театр розміщувався під відкритим небом і в деяких містах для цього використовували центральну площу, на якій ставили поміст для глядачів, в інших містах - галявин з схилами пагорбів, які оточували цю галявину. Класичний театр складався з трьох частин: театрону, орхестри і скене.
Орхестра – це круглий або підковоподібний утрамбований майданчик, що доходив до першого ряду місць глядачів і відділявся від них невисокою мармуровою балюстрадою. Посередині орхестри знаходився жертовник Діонісія, на якому перед виставами приносили жертву. На орхестрі виступали хор і актори .
Театрон (від слова «теаомай» — «дивлюсь») – це місця для глядачів, розташовані на схилі пагорба. Їх вирубувалися прямо в скелі або прокопувалися в землі й накривалися зверху дерев'яними дошками, а пізніше - кам'яними чи мармуровими плитами.
Скене (намет для переодягання акторів) — спочатку справді була наметом, а пізніше дерев'яною, потім кам'яною або мармуровою будівлею, що знаходилася за заднім, зрізаним боком орхестри. Вона представляла собою єдину в театрі закриту частину, мала вигляд палацу, повернутого фасадом до глядачів, оздобленого колонами, скульптурами та іншими прикрасами. Фасад також був своєрідним резонатором, що сприяв посиленню звука. Скене мала троє дверей, через які актори виходили під час дії, поверталися до скене, щоб змінити маски. У ній також зберігався акторський реквізит.
В українську мову увійшли терміни, які в часи античності звучали як скене (сучасна сцена) і орхестра (на даний час оркестр). Але значення їх сьогодні змінилося, тому що на сцені виступають актори, а оркестр – це колектив музикантів, призначений для спільного виконання різних музичних творів.
Пояснення:
Найбільша цінність держави, її сила – це народ, а народ – це і є сила. Згуртований народ – це непробивна, нездоланна міць. А єдність всіх людей в боротьбі за праве діло – це ще більше могуття, яке не можливо здолати.
Саме згуртовану боротьбу за добро, мир і спокій простого народу можна гати в історичній повісті Івана Франка «Захар Беркут». Там розповідається про мешканців села Тухля, які згуртовано та відважно відбивали набіги монголо-татар, котрі нападали несподівано і жорстоко, руйнували помешкання, знущалися з людей, залишали після себе страшну розруху. Люди не могли протистояти цим набігам самостійно, тому вони об’єдналися. Порадившись, оцінювали ситуацію, могли розрахувати свої сили таким чином, щоб дати відсіч нападникам. Тут ми бачимо як тухольці злагоджено виконують накази мудрих сільських старійшин. Також вартий уваги епізод, коли люди перегороджували річку, гуртом носили мул, гілля, валили дерева, працювали усі – від малого до старого. Цей твір Івана Франка має історичне підгрунтя. Автор доводить, що сила народу в його єдності. Недарма ж в нас говорять, що гуртом і батька легше бити. Навіть у найскрутніших ситуаціях, таких, які описані в творі «Захар Беркут», коли людям загрожує цілковита руйнація та навіть смерть, єдність людей може їх врятувати. Особливо актуальним цей твір є сьогодні, в час, коли довкола нас відбуваються події, несумісні з поняттям незалежності та свободи. Саме в цей складний для нашої держави період, варто бути як ніколи згуртованими та єдиними в своїх намірах та єдиній меті.