Объяснение:
До ть, будь ласка, відповіді на питання
1. Про що ви дізналися з першого речення повісті? Які висновки щодо характеру старого можна зробити на його підставі?
2. На що покладається старий у своїх сподіваннях зловити велику рибину - на свої сили чи досвід? Обгрунтуйте свою відповідь.
3. Чи втратив хлопчик віру в старого та його рибальську удачу?
4. Поміркуйте над символікою сновидінь старого. Як ви розумієте сенс паралелі між левами, які граються на березі. і хлопчиком?
5. Яким постає світ моря у творі? Як старий сприймає велику рибу?
6. Що має на увазі Сантьяго, коли відзначає, що він і рибина “створені один для одного”? Чому він хоче перемогти рибину попри почуття поваги й любові до неї? Чи впевнений він у своїй спроможності це зробити?
Ксюша жила в старом, но отреставрированном доме, привычно жёлтого цвета в районе Песков, на 3 этаже. Мы вошли в подъезд, и как во многих подъездах на стенах были великолепные стихи о прекрасном времяпровождение и жизненных переживаниях, а так же значительное количество утверждений о том кто есть кто. Ксения достала ключи из внутреннего кармана пальто и тут я заметил, что при ней нету сумки, но так как причины могут быть самые разные вплоть до того, что она просто не носит сумки, я решил оставить этот факт при себе. Войдя в квартиру после неё, в нос ударил запах ионизированного воздуха. Я снять с неё пальто, после – разделся сам. Первый раз я увидел её без пальто и сразу же бросилось в глаза, что серая кофточка был очень грязной. Мы вошли в не очень большую, но удобную кухню и уселись на стулья. Я предложил ей чай, в её же доме, что мне показалось забавным, но она лишь согласилась и сказала где взять все необходимые ингредиенты. Мне тут же захотелось оптимизировать процесс приготовления чая, что бы не терять времени, я предложил ей переодеться и сходить в душ, а я сделаю что-нибудь к чаю. Ксюша сначала пристально, но быстро посмотрела на меня и сказав: «Хорошо, отличная идея» , ушла в другую комнату. В холодильнике нашёлся хлеб, что меня удивило, меня всегда удивляло, когда люди хранят хлеб в холодильнике, наверное, и всегда будет удивлять. Но дом не мой – правило не мои, поэтому я просто достал хлеб, что бы он нагрелся и начал искать что-то в дополнение к нему. Но как на зло ни колбасы, ни сыра, ни чего другого, что можно не готовить, там не нашлось. Зато были яйца и я сделал отличные бутерброды. Довольный собой, я не заметил как время, а оказалось, что Ксюши уже как пол часа нету. Немного испугавшись, что она может с собой сделать, я осторожно пошёл в сторону комнаты, где скрылась Ксюша. Предварительно постучавшись и позвав её по имени, я тихонько начал открывать дверь. Но как только дверь открылась на столько, что бы могла пролезть голова, я услышал сзади шорох и тут же закрыв дверь я повернулся в сторону постороннего звука. Там стояла Ксения, как бы это было ожидаемо, но начальную стадию страха я получил, если, конечно, страх делится на стадии. Она стояла полностью одетая, в джинсах и легком свитере и очень удивлённо на меня посмотрела. Я начал говорить, что хотел позвать к столу, поэтому её искал. Её убедили мои слова(в чем я так и не понял) и она улыбнувшись сказала: «Тогда чего мы тут стоим?» пошла в сторону кухни, я поплелся за ней, попутно думая, что как-то очень свободно она ведёт себя, но решив, что это заслуга её дома и моей терапии юмором в машине, я успокоился. Следует сказать, что после душа, хоть и с синяками она выглядела потрясающе во всех понятиях этого слова.
После «ужина», взглянув в окно, я увидел, что надвигается рассвет и в тот же момент я почувствовал ужасную усталость и пытаясь найти глазами где можно привлечь, пошёл на разведку по квартире. Во время ужина, у Ксюши было хорошее настроение, мы говорили по большей части обо мне, мне лишь удалось узнать, что живёт она одна, а родные живут в Великом Новгороде, и ей 24 года, работает учительницей начальных классов. Она поймала мой хищный взгляд, когда он упал на диван в центре комнаты и предложила ложиться спать. Я с радостью согласился и после приготовления дивана в спальное место, лёг на него. Она же в это время ушла в другую комнату и закрыла за собой дверь на щеколду. Я удивился, потому что в квартире сделан хороший ремонт, а для меня щеколды на межкомнатных дверях – это отголосок Я положил телефон рядом с собой и начал думать о завтрашнем дне. Но, сон пересилил меня, и через 5 минут я уже видел сны.
Кожен з його героїв має складну долю та не просте життя. Багато хто з них стали на роздоріжжі, і, не знайшовши вірного шляху, змушені були вступити до лав фашистської армії. Не потрібно думати про те, що автор виправдовує їх, але він намагається донести до читачів всю біль і скорботу „маленьких людей”. Найяскравішим романом Генріха Бьолля є твір „Де ти був, Адаме?”. В цьому витворі художньої літератури автор намагався донести до людей той факт, що за все скоєне в житті, людей чекає розплата. На сторінках даного роману читач зустрічається з різними героями, різними поколіннями, але об’єднує їх тільки одне – всі вони мають схожу долю.
Роман показує, як війна вплинула на характери героїв, як вона намагалася зламати в них людяність і порядність. Автор хотів підкреслити, що на війні немає бездушних та безликих осіб. Він намагався показати, що на фронті все рівно є місце індивідуальності, хоча й герої даного роману виступають, як дуже маленькі, досить нікчемні людці, які не мають право на власну думку, але все ж таки заслуговують на деякі співчуття з боку читачів.
Просто із-за того, що всі вони мають дуже слабкий характер та волю, їх легко підкорюють інші авторитети, заставляючи робити дії, незважаючи на власну думку. Є ще одне невеличке, але досить пронизливе оповідання Генріха Бьолля „Придорожній, коли ти прийдеш у Спа…”. В ньому автор дуже жорстко показує свою позицію щодо неприйняття як фашизму, так і інших війн. Головним героєм данного оповідання є зовсім юний поранений солдат, який попав на фронт прямо через декілька місяців після того, як закінчив навчання у гімназії. Весь трагізм твору полягає в тому, що в приміщенні його навчального закладу організували військовий шпиталь. Але солдат, не може впізнати в свою гімназію.
За часів фашизму його досить суттєво було змінено. Але, перебуваючи в операційній, яку облаштували в кабінеті для малювання, головний герой помічає на дошці напис, який був зроблений ним саморуч, перед закінченням навчального закладу. І тут він розуміє, що фашистська країна зробила з нього повного інваліда, адже ні рук а ні правої ноги у юнака вже не було. Солдат пригадує, як викладач примушував їх вчитися бути такими ж хоробрими, як і воїни Спарти. Але між ними була досить велика прірва. Адже фашизм між фашизмом і Спартою дуже велика різниця, т.я. воїни Спарти вели боротьбу за свою Батьківщину, а фашизм?…