Объяснение:
Эпоха Навои. Период жизни и деятельности Алишер Навои (1441–1501) характеризуется как «культура эпохи Навои». Личность Навои, пишет современный исследователь, исторически неотделима от широкого круга его современников, друзей почитателей и учеников. «Поэт и ученый, музыкант и художник, один из культурнейших людей своего времени, Алишер Навои, подобно своим западным современникам типа Леонардо да Винчи, выступает как универсальная личность, объединяющая в своей целостности науку и искусство, философскую теорию и общественную практику». На Востоке знаменитыми современниками поэта были Абдурахман Джами, поэт Бинаи, историки Хондамир, Мирход, Давлят-Шах, художник-миниатюрист Бехзод, каллиграф
Він став таким після зустрічі з Галею (дівчина, що гуляла у полі; "польова царівна") Ось уривок:
Объяснение:
Чіпка підвівся, встав, випрямився, не спускав її з очей… Вона, як вихор, мчалася густим житом — воно тільки розлягалося за нею, як розлягаються хвилі під натиском дужої руки, що керує човном. Далі та далі, пролинувши через квітучу луку, вона піднялась на гору, стала з очей зникати… Чіпка підтюпцем побіг собі в догоню за нею… Вона окрилася за горою. Він напружив ноги, наче доганяв злодія; мчався стрілою; миттю вискочив на гору, перевів дух, глянув на долину — і йому в вічі кинулось ось що. Коло хутора, гін, може, зо двоє від гребеня того самого згірка, на котрім стояв він. під двором стояла натоптувана жінка, наставивши руку над очима від сонця, та на всю околицю гукала Галю. Дівчина бігла прямо до жінки та ще здалека озивалася: «Чого ви? Я — ось! Ось-осьо — за-раз!.. зараз…»
Незабаром вона опинилася коло жінки, та разом обидві й пішли у двір.
— Ну, тепер же і я знаю, чия ти! — промовив голосно Чіпка і весело повернув назад.
Після того — не пізнати Чіпки: з лиця спала давня туга, очима не виглядав смуток; став він веселіший, привітніший; іноді можна було й пісню почути від його. Щастя його манить до себе, пестить, голубить доброю надією; світ йому любо усміхається, хоч і бачить він у йому лиха багато, плачу, лементу… Він тепер дивиться на його не злим оком; прислухається чутким серцем; хочеться йому увесь мир обняти, втерти йому сльози, утихомирити горе…
Повернеться він до себе думкою, чує, як у голові борюкається острах з надією: то надія подужує острах, то острах — надію. Оже надія все-таки зверху! «А може… всього на світі буває! Часом убогий покохає багачку, а багачка убогого, та й поберуться…» А страх знову сполохне надію: «Може, москаль її панові судовому кохає… не попусти, боже! зав’яне, помарніє свіжий квіт її вроди під холодним, жовтим поглядом судовика… погаснуть ясні очі, поблекнуть рожеві уста… захляне душа… Не доведи, господи! не одна душа згине, а разом аж дві! А може… — проривається наверх-таки надія: — щастя, як трясця…» І очі в його засяють радістю; серце затрепече в грудях вільніше…
З того часу — поле як причарувало його. Перебуде день, два — та й іде… «Може, хоч здалека побачу, коли не доведеться побалакати…» Ходить по полю, з ниви на ниву, від шляху до гори, від гори до шляху; всюди никає, до всього додивляється. «Отут її вперше забачив… осьдечки вінок плела… ось та місцина, де сиділи… сюди тікала… а це, видно, недавно ходила, бо свіжий слід…» Дивись — не стямився й звідки — вихопилась та й почимчикувала житами — тільки одежа матнається. Чіпка помітив — берегтися стала.
— Ач, утекла!.. — мовить він голосно. — Ген-ген уже… за горою… Ну, та й дівчина ж!
І вертає він назад у Піски, радий та веселий, шо хоч здалека побачив.
Главными героями являются Маша Миронова и Петр Гринев, проходя множество испытаний, они проверяют свою любовь и верность, и в итоге остаются вместе. Пугачев предводитель восстания. Первое впечатление, которое произвел на Гринева Пугачёв, что Пугачев человек смышлёный, остроумный и даже загадочный. Что касается внешнего вида, то " … наружность его показалась Гриневу замечательна. Он был лет сорока, росту среднего, худощав и широкоплеч. В чёрной бороде его показывалась проседь; живые большие глаза так и бегали. Лицо его имело выражение довольно приятное, но плутовское. Волоса были обстрижены в кружок; на нём был оборванный армяк и татарские шаровары …" В Пугачеве сочетаются положительные и отрицательные качества. Он хладнокровен, смекалист ( по запаху нашел путь) , благодарный ( за заячий тулуп) , хвастливый и самолюбивый (я воюю хоть куда) , лукавый (пытался переманить Гринева на свою сторону) , жестокий (убивал не в чем не винных людей) , простодушный ( как ты думаешь, прусский король мог бы со мной потягаться), и умный в его речи много поговорок и пословиц. Пугачев знает, что он обречен на погибель, но продолжает свой бунт. В сцене беседы Пугачева с Гриневым раскрываются многие положительные качества Пугачева. Он близок к народу, справедлив. Ему свойственна народная мудрость и проницательность. Но в тоже время Пугачев жесток, безжалостен, когда велит казнить защитников крепости, убить Миронова и зарубить его жену. Далеко не каждый человек может поднять мятеж в таком масштабе.