...Сколько лет Сколько событий
минуло! А я все не могу забыть
бабушкиного пряника – того дивного коня
с розовой гривой.
В.Астафьев
Писатель показывает, как один, казалось бы, незначительный случай может повлиять на всю жизнь человека. Случай, описанный в рассказе «Конь с розовой гривой», как раз из таких.
Развязка истории растянута, никак не разрешается внутренний конфликт героя с самим собой, мучительно тянется осознание вины. Герой слышит, как бабушка рассказывает о своем позоре и его дедушке. Что из-за него она невольно обманула покупателя. Мучительный стыд не дает Витьке показаться на глаза людям, вызывает мысль о смерти как единственном от позора. Напряжение достигает кульминации: дедушка мальчика, и накопившиеся слезы, слезы раскаяния, «хлынули безудержно». Дед внуку выйти из невыносимого положения: «Попроси прощения…».
Несмотря на все бабушка купила внуку «пряник конем». Доброта, любовь, вера в своего внука пересилить гнев. Бабушка была уверенна, что он раскаивается в своих «злодеяниях». Даже самое страшное наказание не сделает того, что могут сделать доброта и прощение. Поэтому по стольких лет пишет автор: «А я все не могу забыть бабушкиного пряника — того дивного коня с розовой гривой»
Всесвітньовідомі поеми "Іліада" та "Одіссея" базувалися на героїчних піснях, що виконувалися аедами — мандрівними співаками. Створення цих поем самі древні греки приписували сліпому аеду Гомеру, який за легендою народився на острові Хіос. Ще у давні часи за честь називатися батьківщиною великого поета сперечалися сім міст.
Реалізм та наочність гомерівських поем змушують читача відчути себе героєм творів. Давньоеллінський світогляд, відображений в епічних поемах Гомера, переносить читача до богів на Олімп. Мова гомерівської спадщини невимовно образна та яскрава. Поет знаходився у безпосередньому контакті з природою, тому і мислив переважно образами. Бурю для нього уособлює "блакитнокучерявий" Посейдон, який мчиться безкрайніми просторами морськими. Світанок виступає в образі юної богині Еос з "пурпуровими перстами", яка однаково сяє на небі для безсмертних богів та смертних людей. Такі ж яскраві епітети знаходить поет для своїх героїв. Одіссея автор називає "хитромудрим", "багатостраждальним", "постійним у бідах", "богорівним". Сина Одіссея — юного Телемаха поет усюди називає "розсудливим". Цариця Пенелопа — "багаторозумна", а царівна феакійців Навсікая — "чарівнокудрява" та "чарівноквітуча". Гомер, не шкодуючи яскравих барв, змальовує красу та силу своїх героїв.
Так само наочно зображує Гомер і речі, шо були виготовлені божественними або людськими руками. Поет невтомно вихваляє тих, хто створив ці чудові речі. Він розповідає про давно минулі часи, коли герої, вожді, царі вміли робити багато корисних та чудових речей. Навіть статуї, корзини, ванни, чаші та глечики, що знаходяться у власності царя Алкіноя або Менелая, вироблені зі срібла чи золота. Чарівна цариця Олена, тримаючи у руках золоте веретено, пряде пурпурну вовну, що лежить у срібній скриньці. А німфа Каліпсо для створення матерії користується золотим човником.