Очнулся спящий клавесин,
Расправил фалды фрака Моцарт –
И звонким ручейком с вершин
Старинная соната льётся.
И задышал сосновый бор,
Почуяв близость дней апрельских,
И ожил звуками собор,
Дыханье затаили фрески.
И Зальцбург, словно позабыв
О чопорных, холодных нравах,
Впивает с жадностью мотив,
Чтоб разразиться громким «Браво!»
Ах, Вольфганг, Вольфганг, милый Вольфганг!
Твои симфонии текут,
Как под лучами солнца Волга,
Волной сверкая там и тут.
Языковой барьер помехой
Не стал бы нам. Ты по весне -
Не разделяли б нас два века -
Приехал в гости бы ко мне…
в 1945 году в. катаев написал свою известную повесть «сын полка» . основу ее сюжета составляет судьба вани солнцева, потерявшего родителей и перенесшего столько горя, сколько достается в жизни не всякому взрослому. беды закалили мальчика. оказавшись среди бойцов капитана енакиева, он решил бороться с врагом, как настоящий солдат. в то же время писатель подчеркивает, что ваня не утратил детскости. характерен в этом отношении такой эпизод, как разговор вани с четырнадцатилетним мальчиком, усыновленным бойцами другого подразделения. началось с мальчишеского спора — чей лес, что делает здесь каждый («иди, откуда пришел». — «сам иди, не твой лес») . когда ваня увидел медаль на груди этого мальчика, он был подавлен, но «и виду не подал» . «великое дело», — сказал он с кривой улыбкой, чуть_не плача от зависти» . в процессе диалога меняются взаимоотношения двух мальчиков, начавшиеся с задорного выявления хозяйских прав на лес («не твой лес». — «а вот мой» ) и окончившиеся завистью к медали четырнадцатилетнего сына полка и горькой мыслью о себе: «стало быть, я им не показался».
Григір Тютюнник народився в родині селян, його батька було заарештовано органами НКВС, коли йому було лише 6 років. Григір Тютюнник прожив тяжке сирітське життя. Знав, що влада знищила його батька. Переслідували і його самого. Усе життя жив завжди з натугою. Так, тяжко переживав, коли його твори препарувала цензура. До цього додалися сімейні незгоди. Він був повністю відданий літературі, нехтував матеріальними благами. На цьому ґрунті виникали конфлікти з дружиною. У певний момент усе це зійшлося в одну точку. 6 березня 1980 р. Григір Тютюнник покінчив життя самогубством (письменник повісився) Повість «Климко» має автобіографічний характер. В 1942 році через голод та дослухавшись поради знайомих, письменник у віці 11 років пішов до матері на Полтавщину пішки. З майбутньою дружиною Марією познайомився в університеті. Вона навчалась на відділенні української філології, а Григір вчився на відділенні російської філології. dovidka.biz.ua Він спочатку говорив і писав російською, але згодом почав писати лише українською. В них народилося двоє синів – Михайло, Василь У Спілці письменників його не любили за прямоту. У 1974 рік, почалися арешти української інтелігенції. Тютюнника занесли до “чорного” списку, усім видавництвам наказано ніде не згадувати його ім’я. Якось, коли був в опалі, у нього вихопилося: “Так я ж написав тільки напівправду життя — і мене викидають з літератури. А якби я написав усю правду, то що — мене вбити треба?”
Письменник не любив сидіти у великих містах. Тютюнник постійно подорожував по селах України, адже там можна було почути рідну мову.
Григір Тютюнник покінчив життя самогубством 6 березня 1980 року.
У його рідному селі зараз немає ні пам'ятника, ні музею, в будинку, де жив великий поет. Його житло вже встигли кілька разів перепродати. Тільки невелика група ентузіастів за свій рахунок влаштувала музей у школі. Це всього лише невелика кімнатка, але щорічно його відвідують тисячі осіб.