В любом стихотворном произведении важно не только содержание, но и форма, в первую очередь – размер. Размер стихотворения определяет его темп, музыку, настроение. Основные стихотворные размеры – это двухсложные ямб или хорей и трехсложные дактиль, амфибрахий и анапест. У каждого из этих размеров свой ритм, придающий стихотворению определенные особенности.
Война – это самое страшное, что может случиться в жизни каждого человека. Внезапное нападение фашисткой Германии на советских людей. Но ничего не сломить сильный духом народ, у них впереди лишь Победа! Война – как много в этом слове. Одно лишь слово несет в себе массу страха, боли, криков и плача матерей, детей, жен, потерь близких людей и тысячи славных солдат стоявших за жизнь всех поколений… Сколько же деток она оставила сиротками, а жен вдовами с черными платками на головах. Сколько страшных воспоминаний она оставила за собой в человеческой памяти. Война – это боль человеческих судеб, вызванная теми, кто правит в верхушках и жаждет власти любым даже кровавым. И если хорошо задуматься, то и в наше время нет ни одной семьи, у которой война не забрала или же не искалечила пулями, осколками или своими отголосками близкого нам человека. Ведь все мы помним и почитаем героев Великой Отечественной Войны. Мы помним их подвиг, сплоченность, веру в великую победу и громкое русское «УРА!».
Объяснение:
Захар Беркут. Іван Франко всім своїм життям засвідчив, що любов до Батьківщини має проявлятися не у порожніх балачках, а в щоденній ненастанній праці. Таким був наш геній, таким є і головний герой його найкращої повісті — «Захар Беркут».
Ми бачимо Захара Беркута уже дев’яностолітнім старцем, «сивим голубом», поважним вождем гірської громади. «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази».
Як прожив своє життя Беркут? Чим заслужив повагу своєї і сусідських громад? Відповіддю можуть стати його слова: «Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим». Громада — ось що було найголовнішим у його житті. Бажаючи принести їй користь, ще змолоду задумав він навчитися лікувати рани і досяг свого. Повернувся Захар зі своєї чотирирічної подорожі іншою людиною: не тільки набув цінних знань лікарських, а ще й життєвого досвіду сть і розум до йому осягнути, що тільки громадська єдність врятує простих селян від рабства боярського і князівського. Талановитий ватажок розвиває зв’язки із сусідніми селами, дбає про дружні стосунки і практичну користь. Через це його поважають і йдуть за порадою люди з ближніх сіл.
Захар — батько вісьмох синів, він виховав достойну зміну. Усі вони шановані люди, гідні свого вітця.
У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів водами гірського потоку.
Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір — важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов’язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю».
У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда — не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя.