Як варіант, можна схарактеризувати Софі з твору "Мандрівний замок Хаула" у такий б:
Юна дівчина Софі – найстарша із трьох дітей у своїй родині. Окрім неї батьки мають ще двох доньок. Софі – справжня майстриня, «вона дуже спритно вправлялася з голкою»
Дівчина начитана, сумлінно доглядає за своїми сестричками, яких завдяки своїй майстерності у шитті ще й гарно вдягає: «...вона пошила для Летті темно-рожевий костюмчик, про який Фанні сказала, що він виглядає так, ніби куплений у найдорожчій крамниці у Кінгсбері».
Проте з Софі трапляється нещастя – чаклунка перетворює її на стару за помилкою. Так починаються її пригоди у чарівному місті. Дівчина наділена особливим вмінням наділяти предмети душею. Саме це допомагало їй вийти цілою із різних ситуацій, не заподіявши нікому шкоди. З дівчини знялось закляття старості й вона знову стала молодою. Не зважаючи на те, що вона думала, що залишиться самотньою, дівчина зустріла своє кохання – Хаула. І фінал твору натякає на те, що закохані залишились разом: «Вона знала, що довге і щасливе життя з Хаулом може виявитися значно багатшим на пригоди, ніж будь-яка казка, яка закінчується цими словами, але твердо вирішила спробувати».
Софі – щира та мудра дівчина, наділена позитивними рисами. Вона працьовита та сумлінна, має чимало талантів та містить у серці сподівання на диво.
Подробнее - на -
Объяснение:
У бабы-вдовы умер ее единственный, двадцатилетний сын, первый на селе работник.
Барыня, помещица того самого села, узнав о горе бабы, пошла навестить ее в самый день похорон.
Она застала ее дома.
Стоя посреди избы, перед столом, она, не спеша, ровным движением правой руки (левая висела плетью) черпала пустые щи со дна закоптелого горшка и глотала ложку за ложкой.
Лицо бабы осунулось и потемнело; глаза покраснели и опухли... но она держалась истово и прямо, как в церкви.
«Господи!— подумала барыня.— Она может есть в такую минуту... Какие, однако, у них у всех грубые чувства!»
И вспомнила тут барыня, как, потеряв несколько лет тому назад девятимесячную дочь, она с горя отказалась нанять прекрасную дачу под Петербургом — и прожила целое лето в городе!
А баба продолжала хлебать щи.
Барыня не вытерпела, наконец.
— Татьяна!— промолвила она.— Помилуй! Я удивляюсь! Неужели ты своего сына не любила? Как у тебя не пропал аппетит? Как можешь ты есть эти щи!
— Вася мой помер,— тихо проговорила баба, и наболевшие слезы снова побежали по ее впалым щекам.— Значит, и мой пришел конец: с живой с меня сняли голову. А щам не пропадать же: ведь они посоленные.
Барыня только плечами и пошла вон. Ей-то соль доставалась дешево