Мысли, чувства и эмоции, которые люди ощущают, всегда будут выражаться через язык. Можно выучить один, два, или даже пять иностранных языков, но язык мышления человека навсегда остаётся один. Родной язык идёт через всю жизнь человека. Ощущения и чувства только подкрашивают наши мысли, или заставляют двигаться в конкретном направлении, но все они выражаются языком.
Точнейший определить, что внутри у человека, его интеллектуальное развитие, его моральный компас, его душа ‒ послушать то, как он разговаривает. Мы часто оцениваем по манерам, походке и выдержке, но именно язык ‒ вернейший из всех показателей.
Язык народа выражает его культуру, язык человека выражает индивидуальные качества, качества человека, который использует язык народа.
Русский язык описывался немало в ключе языка всего народа. Язык, который развивался более тысячи лет, обогативший в 19 веке литературу всего мира. Тургенев рассуждал так: «…нельзя спорить, что этот язык был дарован не величайшему народу».
Русский язык изначально получил счастливое положение, зародившись в самом центре единого языка Древней Руси.
Народ Древней Руси, от которого пошли русские, украинцы и белорусы, занимал колоссальную территорию с разными богами, климатом, культурой и общественными особенностями. А в силу того, что люди даже в то время общались интенсивно, уже из-за многообразия язык был богат.
Русский язык шлифовался староболгарским, греческим, славянским, скандинавским, финским и прочими наречиями и языками. Поэтому он не только богат словами, но и восприимчив сам по себе.
Литературный язык формировался в условиях слияния народного устного с письменным староболгарским, оттого он и полон многообразием синонимов и экспрессивностью.
Язык наполнен «внутренними особенностями» народа ‒ живым воображением, эмоциональностью и разными взглядами на мир. Говорят, язык отражает национальный темперамент народа. Наш язык выражен разнообразием, культурным богатством и противоречивостью, которые наполняют наш народ.
Источник: Самая большая ценность народа - его язык сочинение
В основу сюжету покладено старовинну легенду про вченого, що уклав угоду з дияволом, але Гете суттєво переробляє сюжет, ставить питання, актуальні для його часу, а, як виявилось, вічні. Головна проблема книги визначена Ще в пролозі: це одвічні філософські питання "що таке людина", "в чому її суть". Фауст покликаний вирішити спір між Господом і Мефістофелем. Він пізнав книжну премудрість, але не зміг знайти відповіді на одвічні філософські питання.
Суть протистояння Фауста і Мефістофеля в тому, що для людини головне: фізичне чи духовне, матеріальне чи ідеальне, моральність чи духовний занепад. У цьому протистоянні Гете показав свою впевненість у можливостях людини, її розуму, високий моральний потенціал.
Мефістофель спокушає Фауста, обіцяючи йому розкрити всі таємниці, дати найвищу насолоду, і якщо розум Фауста відмовиться боротися в суперечностях, якщо хоча б одну миттєвість він визначить як абсолютну істину, Мефістофель забирає його душу. Найвищу насолоду, найвище щастя людині дає кохання. Це одне з перших випробувань-спокус, якому підлягає Фауст. Мефістофель сподівається, що таким чином розбудить хтиву пристрасть Фауста, примусить забути про високий обов'язок людини. Але любовна історія розгортається зовсім не так, як планував чорт. Фауст і Маргарита щиро і палко покохали один одного, але відчувають складність і трагічність ситуації, в якій опинилися. Можливо, тому Фауст, хоча душа його захоплена,— він кохає Маргариту, не може сказати: "Зупинись, миттєвість!" Доля Маргарита трагічна: вона не тільки покинута коханим, вона вбила свою народжену дитину, ховаючись від суду людського, але кара не минула її. Останнє побачення Фауста і Маргарити — одна із найтрагічних сторінок світової поезії. Людський осуд, страждання від скоєних гріхів позбавили Маргариту розуму. Коли Фауст з'являється в темниці, де перебуває . приречена до страти Маргарита, вона наспівує дитячі пісеньки й лякається кожного звуку. Вона не впізнає Фауста, не вірить своєму щастю, що може бути врятована від страти. Вона говорить Фаусту про те, що немає гіршої долі, ніж вештатися з хворою совістю, і відмовляється покинути темницю. Фауст поривається залишитися з коханою, але дівчина проганяє його. Мефістофель, який скрізь супроводжує Фауста, дивлячись на Маргариту, каже, що вона буде на тому світі, як велика грішниця, засуджена. Але голос згори виправляє Мефістофеля: "Врятована". Образ Маргарити з'являється у поемі ще один раз, у фіналі. Душа Фауста після його смерті зустрічається з душею Маргарити, яка супроводжує його на небесах.
Історія кохання Фауста і Маргарити доводить читачеві, що людина сама відповідає за свої вчинки. Совість і сумління, як би зневажливо не ставився до них Мефістофель, притаманні людині. А порушення моральних законів призводить до трагедії. Історія Фауста і Маргарити найяскравіша. Усі інші спокуси, які пропонує Мефістофель Фаусту, не справляють на читача такого сильного враження. Фауст захоплюється природою, кохається з найвідомішими жінками в історії людства, але насолода красою не заспокоює Фауста.
Остання надія Фауста — це суспільна боротьба. Уже старий, знесилений, герой мріє, що "вільний народ буде жити на вільній землі", але він не бачить, що Мефістофель глузує з нього: навколо Фауста в землі порпаються не будівельники, а злі духи. Картина вільного народу, яка постає в його уяві, видається йому настільки грандіозною, що він міг би зупинити цю миттєвість. Життя покидає його, він падає, Мефістофель радіє, що зможе заволодіти душею Фауста, але в останню мить ангели забирають душу великого Фауста.
На думку Ґете, життя Фауста виправдане саме тому, що він знайшов шлях до іння своєї душі. І хоча цей шлях дуже довгий і важкий, людина повинна іти ним попри всі спокуси "мефістофелів".