Грин прожил достаточно тяжелую жизнь. Именно, тогда, когда он сбежал из ссылки и тюрьмы начал писать повесть «Алые паруса», а закончил в 1920 г. Сам писатель определил жанр своего произведения как «феерия». С самого начала чтения этого произведения я понял/а, что оно особенное.
В повести «Алые паруса» Грин рассказывает историю девочки Ассоль, которая рано лишилась матери и росла с отцом Лонгреном, он брал всю работу по хозяйству на себя, дочь и отец очень любили друг друга. Ассоль была несчастна, потому-что с ней никто не общался. И жила она одной единственной мечтой, которую ей подарил Эгль – известный собиратель песен, легенд и т.д. Он сказал ей, что когда-нибудь за ней приплывет принц на корабле с алыми парусами и с тех пор Ассоль с надеждой смотрела на горизонт моря, в ожидании того самого принца.
Вторым главным героем в повести представлен Артур Грэй, который наоборот родился в богатой семье, и у него то же была своя мечта – стать капитаном и он стал им. В 15 лет он пошел на судно матросом. После четырёх лет плаваний, вернувшись домой, Артур взял у родителей крупную сумму денег для приобретения своего корабля. И с этого момента стал капитаном. Однажды, во время своего путешествия Артур встретил Ассоль, которая ему очень понравилась.
Я считаю, что главная идея автора повести заключается в том, что человеку в своей жизни нужно не только иметь самую заветную мечту, но и верить в то, что она сбудется и делать что-то для этого.
Теперь просто описание, вдруг пригодится:
Ассоль – главная героиня повести, замкнутая и красивая девушка, которая очень любила своего отца, доверяла только ему и жила мечтой, которую ей подарил сказочник.
Артур Грей – свободолюбивый человек, лидер по характеру, уважающий мнение других, образованный и идущий к своим целям. Все эти качества делали из него знаменитого человека.
Лонгрен – отец Ассоль, её наставник по жизни, любящий отец. В нем автор пытался показать образец, каким должен быть отец. В повести «алые паруса» Александр Грин для выражения настроения, чувств и духовного настроения героев часто использует природу.
Текст взяла из интернета (но полностью поменяла слова и написание!!), поэтому здесь точно нет ошибок
Відповідь:
Такий великий і різнобічний письменницький талант Миколи Гоголя створив для нас галерею незабутніх образів. Серед реальних і фантастичних персонажів — образ скромного петербурзького чиновника Акакія Акакійовича Башмачкіна. У цієї "маленької людини" з перших днів життя, здавалося, все пішло не так: мати довго не могла вибрати синові ім'я і зупинилася зрештою на імені батька своєї дитини. І прізвище було якесь непомітне, буденне і трохи смішне. І робота у Акакія Акакійовича була одноманітна і нудна, хоча нудною він її не вважав. Як зазначає Гоголь, герой його повісті не лише сумлінно і акуратним рівним почерком переписував чиновницькі папери, а робив це з любов'ю і задоволенням. Змінювалися його начальники, а він продовжував працювати на своїй скромній посаді. Дехто з його колег кепкував, що Акакій Акакійович, мабуть, народився чиновником і працює ним все своє життя. Його ніхто не цінує, не звертається до нього з добрим словом. Помічник столоначальника приносить йому папери для переписування і кладе їх на стіл — мовчки, без жодного слова, наче перед ним не людина, а порожнє місце. Колеги-канцеляристи постійно кепкують з Башмачкіна, а він наче не помічає цього, працює далі. І лише коли вже дуже дошкуляють, може кинути докірливе: "Чому ви мене ображаєте?" У тому простому докорі стільки образи і жалісливого німого крику дати йому спокій, що кривдники відступають і ще довго караються сумлінням, пригадуючи погляд Акакія Акакійовича.
Проблема "маленької людини" завжди була, є і ще довго залишатиметься актуальною. Адже людська спільнота є неоднорідною. Завжди були і будуть яскраві особистості і непомітна сіра людська маса. Питання лише у тому, як ставиться оточення до "маленької людини". Читаючи Гоголя, десь у глибині душі погоджуюся з тим, що такі люди, як Акакій Акакійович — неуспішні і меркантильні, — викликають бажання посміятися чи поглузувати з них, а окремі дії можуть викликати і роздратування. Досить згадати, як довго, латаючи діри, носив головний герой повісті свою стареньку шинель, аж поки кравець не відмовився її латати і не виніс свій присуд, що час пошити нову шинель. У Акакія Акакійовича цс викликало шквал почуттів: від простого благання полатати стару шинель (він навіть гривеника дав майстрові на похмілля аби змінити його гнів на милість) до тривалої психологічної підготовки до згоди на пошиття нової. Це був психологічний злам, бо фінансово несподівано все склалося на користь Башмачкіна (йому збільшили платню).
Дивіться також
"Шинель" (повний текст)
"Шинель" (скорочено)
У чому гуманізм повісті М. Гоголя "Шинель"? (та інші запитання)
Біографія Миколи Гоголя
Нова шинель круто змінила життя Акакія Акакійовича. Можливо, сам у новій шинелі скромний чиновник відчув себе людиною. Він навіть спробував покінчити із сірою буденністю: йому сподобалося ходити вулицями міста, кутаючись у хутряний комір, а не перебігати швиденько до канцелярії, рятуючись від холоду в латаному-перелатаному "капоті". Він вперше погодився піти на вечірку до свого колеги. Загалом життя налагоджувалося. Йому смакувало шампанське і життя обіцяло приємні зміни.
Тут би й порадіти за "маленьку людину": не все так безнадійно! Можливо, проблема "маленької людини" у ній самій, а не в її оточенні? І лише одна психологічна деталь (у даному разі новенька шинель) може розірвати замкнене коло? Як виявилося, — ні! Недовго Акакій Акакійович тішився обновою. Коли у веселому настрої після двох келихів шампанського він повертався додому, на безлюдному майдані його зупинили підозрілі люди, роздягли і відібрали шинель. Для Башмачкіна це стало справжньою трагедією. Цю трагедію збагнули навіть канцеляристи, які раніше глузували з нього. Вони спробували зібрати гроші на нову шинель, але сума виявилася занадто мізерною. Тоді хтось порадив звернутися по до до знатної особи. Зверхність і брутальність знатної особи зрештою призвели до трагедії. Непомітний, нікому не потрібний чиновник, зламаний жорстокою дійсністю (одні відібрали його шинель, інші не до у її пошуках), за кілька днів помирає у гарячці. А все через байдужість і брутальність оточення. Адже злодюги, відібравши шинель, не просто роздягли убоге тіло "маленької людини", вони роздягли її душу. Башмачкіна позбавили мрії, яка спочатку здавалася йому нездійсненною, а потім стала найжаданішою у світі.
Застосувавши наприкінці повісті фантастичні елементи: привид чиновника Башмачкіна знімав шинелі з перехожих, Гоголь, на мою думку, показав, що не слід знущатися з внутрішнього світу "маленької людини". Людина має усвідомлювати, що більшість проблем криється в ній самій і що вона володіє достатнім потенціалом, щоб не просто підвести голову, а й випростатися і внутрішньо вирости в очах свого оточення. Принаймні я у це вірю
Пояснення:
Герасим полюбил девушку Татьяну, которая работала прачкой, но барыня распорядилась выдать ее замуж за другого. Эту новость Герасим тяжело переживал, сидя в своей каморке. Он вышел проводить молодоженов и подарил Татьяне на прощанье красный платок, показав этим свое доброе к ней отношение и одновременно боль от расставания.
Когда он возвращался к себе, то нашел маленького голодного щенка. Несмотря на то, что барыня будет недовольна, он забрал его с собой. Собаку он выходил и выкормил, она была единственной его отрадой. Герасим назвал ее Муму. Долго прятал и выгуливал только ночью. Добрая и ласковая собака беззаветно любила своего Но хозяйка, все же, узнала о ней и приказала дворнику утопить своего питомца.
Честно говоря, я не смог сдержать слез, читая о том, как герой, не в силах ослушаться приказа, убивает свою собаку - единственного друга. Прежде чем выполнить ужасный приказ он накормил ее, сам поел, а потом посадил в лодку и, привязав к шее собачонки камень, сбросил ее в воду. Ему, безусловно, было нестерпимо жаль Муму, но ослушаться приказа он не мог. После этого он вернулся к себе в деревню.
Герасим был добр и чист душой, он заботился о слабых и защищал их. Мне этот герой очень симпатичен, а когда я читал произведение, то искренне проникся к нему состраданием, ведь обстоятельства, в которые он был загнан, заставили его совершить страшный и тяжелый поступок, на который по собственной воле он ни за что бы не пошел. Уверен, что воспоминания об этом остались с ним до конца жизни.