Баллада — лиро-эпическое произведение, то есть рассказ, изложенный в поэтической форме, исторического, мифического или героического характера. Сюжет баллады обычно заимствуется из фольклора. Баллады часто кладутся на музыку. В композиции баллады отсутствуют запевы и концовки. Главный признак эпической баллады – наличие сюжета. Это роднит ее с другими эпическими жанрами – былиной и сказкой. Поэтому она может считаться эпиче- ским жанром. Однако в балладах, в отличие от былин и сказок, отсутствуют основные элементы сюжета (завязка, развитие действия, кульминация и развязка) . В балладе дан только итог определенных событий, которые произошли до начала повествования. Главное отличие баллады от эпоса заключается в принципе типизации и в изображения человека. Эпос создает образы чрезвычайно масштабные, преувеличенные; образы эти, получая самостоятельное значение, кочуют из былины в былину. Эпос «общенароден» и оптимистичен. Баллада же решительно отказывается от эпического преувеличения, обращается к индивидуальной, частной судьбе, к трагическому в жизни типизации в балладе является сюжетная коллизия, а не образ. Герой баллады не может быть «оторван» от сюжета. Баллада сделала достоянием искусства новые трагические противоречия общественной жизни, незнакомые эпосу. В балладе используются разные стилистические средства: эпитеты, символы, иносказания, гиперболы, сравнения, уменьшительно-ласкательные суффиксы. Все они эмоциональной выразительности баллад, усиливают их трагическое звучание. Эпитеты в балладе, как и в других жанрах фольклора, традиционны: синее море, чистое поле, белокаменные палаты, высокие терема и т. д. Душевные переживания героев передаются при сравнений, а также гипербол и олицетворений.
Казка — фантастична картина світу, та в ній алегорія, що допомагає зрозуміти цей світ. Що таке добро? Здається, зрозуміло — це коли комусь зробили добре. Але в казці добра фея робить добро нікчемному огидному Цахесу Цінноберу, просто жаліючи його каліцтво та його нещасну матір. Та чи оцінив добро Цахес? Адже фея сподівалася, що він почує її: "Ти не той, за кого тебе вважають, тож намагайся зрівнятися з людиною, на чиїх крилах ти, безкрила каліко, підносишся!" Та Ціннобер був з тих, хто все приймав як належне, не обтяжуючи себе ані зусиллями, щоб стати розумнішим, добрішим, вихованішим, ані докорами совісті. Більше того, він сіяв навколо себе невіру в добро, розчарування. Він робив нещасними людей, які своєю працею й талантом довели, що мають право на повагу, щастя, славу. Отож, добро, зроблене негідній людині, породжує зло. А невігластво сіє зло тим більше, чим вище піднеслась людина, яка безапеляційно судить про все. Таким невігласом у казці є не тільки Ціннобер, але й Мош Терпін — професор, що, одержавши посаду директора всіх природничих справ удержав), "цензурує та ревізує сонячні й місячні затемнення". Отже, виходить, зовсім не зовнішність і не посада роблять людину освіченою, доброю, порядною. Навіть фея у кінці говорить до Цахеса: "Бідний Цахес! Пасинку природи! Я бажала тобі добра! Можливо, я помилялася, думаючи, що чудесний зовнішній хист, яким я тебе обдарувала, осяє благотворним променем твою душу..." У казці своя філософія, зовсім не казкова. Філософський смисл твору якраз і полягає в тому, аби попередити людство: ніхто, окрім вас самих, не зробить вас розумними, добрими, освіченими. Для цього треба докладати зусиль, працювати, бо те, що не зароблене, — нетривке, ненадійне, бо чуже!
