Год написания – 1883 год.
История создания – рассказ написан в конце 19 века “на злобу дня”, затрагивает самые острые проблемы общества. Сюжет взят писателем из ситуации или истории близкого окружения, переосмыслен и художественно переработан.
Тема – угодничество, чинопочитание, рабское мышление и мировоззрение.
Композиция – у Чехова “Толстый и тонкий” имеет классическую композицию с небольшой особенностью: завязка и развитие событий более объёмны, кульминация и развязка – лаконичные, динамичные и особенно выразительные.
Жанр – рассказ.
Направление – критический реализм.
Анализ произведения позволяет сделать следующие выводы: автор условно обозначает общество “тонких” и “толстых”. “Тонкие” раболепствуют перед высокими чинами, это их привычная система отношений с миром, они не представляют другого взаимодействия с людьми. Суть их жизни – делить людей на высших и низших.
“Толстые” привыкли жить просто и легко, не оглядываясь на других, не замечая чинов и должностей, они видят людей. Жизнь была слишком благосклонна к ним и взрастила здоровые отношения с обществом. Чехов подчёркивает, что когда-то оба главных героя были детьми, жили беззаботно и были равны друг другу. Они проказничали, веселились и имели одинаковые возможности в обществе.
Напевне, в Україні не знайдеться жодної людини, яка у своєму житті хоча б раз не перегорнула сторінок "Кобзаря" Тараса Шевченка. Творчість цього поета можна не любити, можна критикувати, можна ставитися до неї із великою любов'ю... У будь-якому випадку байдужим вона не залишає нікого.
У чому ж феномен нашого великого митця? Чому і сьогодні, майже через півтора століття після його смерті, твори, написані Великим Кобзарем, хвилюють, навчають, тривожать душі?
Син кріпака, сирота змалку, талановитий юнак, що не має змоги розвинути свій талант художника... Про ці факти з життя Тараса Григоровича ми знаємо давно. Повторюємо їх як завчену раз і назавжди інформацію, анітрохи не замислюючись над їх справжньою сутністю: яку ж силу духу слід мати, щоб у таких умовах не зламатися, не збайдужіти душею, не зчерствіти серцем, а все думати і піклуватися про свій народ?
Знаємо і те, що Шевченкові не судилося спокійного життя до останніх днів, до останнього подиху. Знаємо, що більше десяти років провів він на засланні, переносячи щоденну муштру у солдатській .казармі, потерпаючи від важких хвороб. Але, як не дивно, не звертаємо уваги на один промовистий факт, що, здається, лежить на поверхні. Маю на увазі зовнішність нашого поета. Ми змалечку звикли до портретів похмурого дідуся у хутряній шапці та з густими вусами. Змалечку знаємо, що то — "дідусь Шевченко". А чи замислювався хтось: а скільки ж років тому дідусеві? Тарас Шевченко помер у 47 років, отже, на тих славнозвісних портретах йому років 44—46 . Так чому ж чоловік у розквіті своїх сил виглядає, як старенький дідусь? Відповідь, безперечно, теж проста: винні все ті ж роки кріпацтва, заслання, солдатчини, винні хвороби. І незважаючи на все це, Шевченко передусім піклувався про свій нещасний гнаний народ, про свою безталанну Україну.
Саме завдяки своєму народному характеру твори Великого Кобзаря і сьогодні живуть серед нас. І сьогодні є напрочуд актуальними.
"Преступление и наказание", "Тарас Бульба", "Бедные люди"