ТИЛЬТИЛЬ И МИТИЛЬ (фр. Tiltill, Mitill) — герои феерии М. Метерлинка «Синяя птица» (1905), маленький мальчик в костюме Мальчика-с-Пальчика, его младшая сестричка в платье Красной Шапочки. Через костюмы героев Перро автор стремится привлечь внимание к сказочной стихии пьесы. Образ ребенка довольно частое явление в драматургии Ме-терлинка. Причем, как правило, это символ, который имеет, по наблюдению Б.И.Зингерма-на, два значения: символ неведения, безвинного, бес страдания и образ чистых надежд, обращенных в будущее, к счастливым, не родившимся еще поколениям. Вместе с тем Т. и М. вполне живые дети, без нарочитой символической окраски. Они, как и многие их сверстники, радуются подаркам, ждут праздников, особенно Рождества, любят сладости и игры. Но их отец всего лишь бедный дровосек, поэтому Т. и М. только в мечтах съедают по «четырежды двенадцать» пирожных, не забыв при этом поделиться друг с другом. Они действительно очень милые, добрые, общительные и хорошо воспитанные дети. Однажды под Рождество явилась к ним фея и отправила их в путешествие по удивительным местам. То ли это происходило в мечтах, то ли во сне, а может быть, и на самом деле случилось, но по настоянию этой странной феи и с ее чудодейственным алмазом в руках Т. и М. пошли искать Синюю птицу, которая должна выздороветь заболевшей внучке феи. Они побывали в волшебном мире, где действуют не предметы и вещества, а их души — душа Сахара, душа Воды, душа Часов и т.д. Они посетили Страну воспоминаний, где встретились со своими Бабушкой, Дедушкой, умершими в детстве братиками и сестричками, побеседовали с Лазоревыми детьми из Царства Будущего. Но Синей птицы так и не нашли. И это не удивительно: во всех этих чудесных местах Синей птицы — символа счастья — быть не могло. Эта диковинная птица всегда находится рядом. Главное — вовремя разглядеть ее. Т., не раздумывая, отдает свою горлицу, которая давно уже живет в клетке у него в комнате, больной соседской девочке, и горлица становится синей. Подарив счастье ближнему, Т. и сам начинает все видеть по-другому — более красивым, новым, значительным. Горлица, став синей, вырывается из рук девочки-соседки и улетает. «Ничего, не плачь, я ее поймаю», — успокаивает девочку Т. Он обращается к зрителям (или читателям): «…если кто-нибудь из вас ее найдет, то пусть принесет нам — она нам нужна, чтобы стать счастливыми в будущем…» Несомненно, что и сам Т. постарается сдержать обещание и вместе со своей сестрой вновь отправится в поход за Синей птицей. Герои вернулись из своего дивного путешествия повзрослевшими и помудревшими. Они поняли, что счастье — не в обладании Синей птицей, а в ее поиске. В знаменитой постановке «Синей птицы», осуществленной в Художественном театре К.С.Станиславским и Л.А.Сулержицким (1909), первыми исполнителями ролей Т. и М. были С.В.Халютина и А.Г.Коонен.
У літературному доробку великого українського письменника І. Франка є чимало різноманітних за жанрами творів. Це й поезія, і драматургія, і проза. Всі вони мають велику мистецьку цінність. Але я особисто віддаю перевагу Франкові, його яскравій і неповторній, ніжній ліриці, його віршам про кохання. Мім улюблений твір поета — вірш «Чого являєшся мені у сні?», який увійшов до славетної збірки «Зів’яле листя», створеної 1886 року. Покладений на музику композитором К. Данькевичем, він став популярним романсом.Вірш «Чого являєшся мені у сні?» — це зворушливий монолог, що вражає Івідображенням внутрішньої боротьби, душевних мук ліричного героя. Закоханий юнак, який любить дівчину безнадійно, вона не відповідщає на його кохання. Він намагається вирвати її із серця, бо любов завдає йому страждань.Чого являєшся мені у сні? Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні, сумні, Немов криниці дно студене? Чому уста твої німі?Читаєш вірш і відчуваєш всю силу почуття, глибину страждань цієї зраненої коханням людини. Туга відчувається у сповнених великого душевного болю, в епітетах і порівняннях, використаних у вірші. Вони передають частину образу коханої,її стриманість у ставленні до ліричного героя. Про те, ця любов закоханого не знаходить відгуку в серці дівчини, свідчать у поезії словами «німі уста», «криниці дно студене» її прекрасних очей. Однак бажання забути образ милої було миттєвим. Ліричний герой просить , хоч у сні приходити до нього і приносити змученому серцю миті щастя.Так ниє серце, що в турботі, Неначе перла у болоті, Марніє, в’яне, засихає.Як яскраво, поетично і разом із тим правдиво зумів передати поет невимовні страждання люблячого серця, гіркоту нерозділеного кохання. Написати так може лише любляча людина, яка все це сама вистраждала. І це було дійсно так. Фішкові «тричі приходила любов». Ольга Рошкевич — перша і незабутня любов поета, Юзефа Дзвонковська, яка відмовила Франкові свідомо, знаючи про свою смертельну недугу, Целіна Журовська — «гордая душа». Не склалося його кохання, і з’явилися ці чудові поетичні рядки.Який докір, яке страждання, Яке несповнене бажання На них, мов зарево червоне, Займається і знову тоне У тьмі?Тільки вміючи так, до самозабуття, до самозречення, кохати, тільки маючи такий могутній, неповторний талант, можна було створити прекрасну пісню великої любові, яка хвилюватиме й захоплюватиме серця людей вічно.Я дуже вдячна моєму улюбленому поетові за його неперевершений твір, і якому він торкається найглибших струн людського серця, возвеличує найприкрасніше з людських почуттів — кохання.
