У комедії представлені всі сторони російської дійсності. Н. В.Гоголь зображує самі різні шари міського населення. Головним представником чиновництва є городничий, Сквозник-Дмухановский. Міські поміщики представлені Бобчинским і Добчинским, купецтво - Абдулиним, міщанство - Пошлепкиной. Вибір персонажів обумовлений прагненням максимально широко охопити всі сторони громадського життя й керування суспільством. Кожна сфера життя представлена однією особою, причому авторові важлива насамперед не суспільна функція персонажа, а шкала його духовних або моральних цінностей
Богоугодними закладами в місті керує Земляника. Люди в нього мруть "як мухи", але це його анітрошки не бентежить, тому що "людина простій: якщо вмре, то й так умре; якщо видужає, то й так видужає". Суд очолює Ляпкин-Тяпкин, людина, "прочитавший п'ять або шість книг". У поліції процвітають пияцтво, брутальність. У в'язницях людей морять голодом. Поліцейський Держиморда без усякої зніяковілості заходить у крамниці купців як у свою комору. Поштмейстер Шпекин із цікавості розкриває чужі листи... Всіх чиновників у місті поєднує одне: кожний з них розглядає свою державну посаду як відмінний засіб жити без клопоту, не затрачаючи ніяких зусиль. Поняття суспільного блага в місті не існує, усюди діються бешкетування й процвітає несправедливість. Дивно, але ніхто навіть і не прагне сховати своє злочинне відношення до своїх обов'язків, власні ледарство й неробство. Хабарництво ж взагалі вважається нормальною справою, навіть, скоріше, всі чиновники порахували б ненормальним, з'явися раптом людин, що вважає хабарничати досить ганебним заняттям. Не випадково всі чиновники в глибині душі впевнені, що не скривдять ревізора, коли йдуть до нього з підношеннями. "Та й дивно говорити. Ні людини, який би за собою не мав яких-небудь гріхів", - зі знанням справи говорить Городничий.
Місто в п'єсі зображений за до достатку побутових подробиць у ремарках, але, насамперед, звичайно, очами самих хазяїв міста. А тому ми знаємо й про реальні вулиці, на яких "шинок, нечистота", і про гусаків, яких розвели в приймальні суду. Не намагаються чиновники нічого змінити й перед приїздом ревізора: досить тільки прикрасити місто і його присутственние місця, поставити солом'яну віху біля сміттєвого смітника, щоб було схоже на "планування", так надягти чисті ковпаки на нещасні хворих
У своїй п'єсі Н. В.Гоголь створює воістину новаторську ситуацію: роздира_ внутрішніми протиріччями, місто стає єдиним організмом завдяки загальній кризі. Смутно тільки, що загальне лихо - це приїзд ревізора. Місто поєднує почуття страху, саме страх робить міських чиновників чи ледве не братами
Деякі дослідники творчості Н. В.Гоголя вважають, що місто в "Ревізорі" - алегоричне зображення Петербурга й що Гоголь лише по цензурних міркуваннях не міг сказати, що дія відбувається в північній столиці. На мій погляд, це не зовсім так. Скоріше, можна сказати, що місто в п'єсі - це будь-яке російське місто, так сказати, збірний образ російських міст. Гоголь пише, що від цього міста до столиці "хоч три роки скакай" - не доїдеш. Але від цього ми не починаємо сприймати місто в п'єсі як окремий острівець пороку. Ні, Н. В.Гоголь робить усе для того, щоб читач зрозумів, що ніде немає такого місця, де життя протікало б за іншими законами. І доказ тому- "ревізор", що приїхав з Петербурга. Звичайно, могло трапитися й так, що ревізор не брав би хабара. Але немає сумнівів, якби таке й відбулося з ким-небудь із персонажів п'єси, він розцінив би цей випадок як своя особиста невдача, а зовсім не як перемогу закону. Всі чиновники в п'єсі знають, просто впевнені: їхньої норми й звичаї будуть близькі й зрозумілі іншим, як мова, на якому вони говорять. В "Театральному роз'їзді" сам Н. В.Гоголь писав, що, зобрази він місто інакше, читачі б подумали, що є інший, світлий мир, а цей -лише виключення. Ні, це не так, на жаль. Місто в "Ревізорі" вражає Своєю жахливістю. Перед нами з'являється картина роз'єднаності людей, їхньої віддаленості від справжнього сенсу життя, їхньої сліпоти, незнання щирого шляху. Люди втратили природну здатність думати, бачити, чути. Їхнє поводження визначене однією єдиною пристрастю здобувати: положення в суспільстві, чини на службі, багатство. Людина поступово втрачає свій людський вигляд. І така доля чекає всіх, хто. далекий від моральності, духовних цінностей. Смутно стає, коли думаєш про те, що всі чиновники в п'єсі однакові, що там немає жодного світлого образа. І все-таки в комедії є. позитивний герой. Цей герой - сміх, "той сміх, що весь излетает зі світлої природи людини... без проницающей сили якого дріб'язок і порожнеча життя не злякали б так людини".
Я встретил вас — и все былоеВ отжившем сердце ожило;Я вспомнил время золотое —И сердцу стало так тепло...Как поздней осени пороюБывают дни, бывает час,Когда повеет вдруг весноюИ что-то встрепенется в нас, —Так, весь обвеян дуновеньемТех лет душевной полноты,С давно забытым упоеньемСмотрю на милые черты...Как после вековой разлуки,Гляжу на вас, как бы во сне, —И вот — слышнее стали звуки,Не умолкавшие во мне...Тут не одно воспоминанье,Тут жизнь заговорила вновь, —И то же в вас очарованье,И та ж в душе моей любовь!..
Левша – собирательный образ русского народа. Главным героем сказа Н. С. Лескова является Левша, косой тульский мастер, самоучка, который больше работал левой рукой. Он жил очень бедно, носил разорванную одежду, обувался в опорочки. Левша - искусный мастеровой, но не имел технических знаний, которые были известны английским мастерам: подкованная Левшой и его товарищами блоха перестала танцевать. Его немного смешная внешность: косоглазие и плохая работа правой рукой подчеркивают его особую искусность в мастерстве. Эти изъяны не мешают ему подковать очень маленькую стальную блоху без специального оборудования. Левша является любимым героем Н. С. Лескова, автор гордится своим героем. Несмотря на свою позитивную оценку, автор не выделяет этого человека: «оружейники три человека, самые искусные из них, один косой левша, на щеке пятно родимое, а на висках волосы при ученье выдраны» . Главным героем сказа Н. С. Лескова является Левша, косой тульский мастер, самоучка, который больше работал левой рукой. Он жил очень бедно, носил разорванную одежду, обувался в опорочки. Левша - искусный мастеровой, но не имел технических знаний, которые были известны английским мастерам: подкованная Левшой и его товарищами блоха перестала танцевать. Его немного смешная внешность: косоглазие и плохая работа правой рукой подчеркивают его особую искусность в мастерстве. Эти изъяны не мешают ему подковать очень маленькую стальную блоху без специального оборудования. Левша является любимым героем Н. С. Лескова, автор гордится своим героем. Несмотря на свою позитивную оценку, автор не выделяет этого человека: «оружейники три человека, самые искусные из них, один косой левша, на щеке пятно родимое, а на висках волосы при ученье выдраны» . Н. С. Лесков показывает, что тульский мастер обладает поистине русским национальным характером. Это видно из описаний его работы, его отдыха, его любви к Родине. Левша и два оружейника проявили свое усердие и трудолюбие, когда в течение двух недель работали над диковинной блохой. Они сидели взаперти, держа в тайне свою работу. Именно здесь проявляется сила духа, так как пришлось работать в тяжелых условиях: с закрытыми окнами и дверями, без отдыха. Левша - необразованный человек, не имеющий специальных приборов, на глазок смог изготовить маленькие гвоздики, которые можно разглядеть только в микроскоп! Однако Платов не поверил, что тульские мастера смогли сделать что-то лучше англичан. Он рассердился, думал, что его хотят провести и взял с собой в Петербург Левшу, ведь если что-то будет не так, чтобы было кому за все ответить. Оказалось, что действительно, здесь есть чему подивиться - умельцы не только не испортили диковину, но и по мастерству обошли англичан: подковали стальную блоху и написали свои имена на подковках. Приехав в Англию, Левша проявляет патриотические чувства, и стремиться вернутся на Родину, хотя видит, что рабочие в Англии живут лучше. Осматривая достижения англичан, он учится всему полезному. Как русский мастер он понял ошибку российских военных в неправильной чистке ружей. Считает своим долгом передать эти знания своей Родине. Он очень любит Россию и на все приглашения англичан: обосноваться в Лондоне, выучить науки, побывать на заводах, устроиться на хорошую работу, обзавестись семьей отвечает отказом. Он любит своих уже престарелых родителей, ведь они без него не проживут. Но это не просто любовь, левша не мыслит себя без Родины. Лесковым представлен поистине великий человек: талантливый мастер, с широкой душой, горячим любящим сердцем, с глубокими патриотическими чувствами. Это настоящий Человек с большой буквы, человек, обладающий национальным русским характером. Недостатками Левши, как и многих русских людей, были тяга к спиртному и страсть к спору, заключению пари. Эти два качества погубили большое количество талантливых людей. Знаменитый Левша — воплощение природной русской талантливости, трудолюбия, терпения, собирательный образ загадочной русской души.
Богоугодними закладами в місті керує Земляника. Люди в нього мруть "як мухи", але це його анітрошки не бентежить, тому що "людина простій: якщо вмре, то й так умре; якщо видужає, то й так видужає". Суд очолює Ляпкин-Тяпкин, людина, "прочитавший п'ять або шість книг". У поліції процвітають пияцтво, брутальність. У в'язницях людей морять голодом. Поліцейський Держиморда без усякої зніяковілості заходить у крамниці купців як у свою комору. Поштмейстер Шпекин із цікавості розкриває чужі листи... Всіх чиновників у місті поєднує одне: кожний з них розглядає свою державну посаду як відмінний засіб жити без клопоту, не затрачаючи ніяких зусиль. Поняття суспільного блага в місті не існує, усюди діються бешкетування й процвітає несправедливість. Дивно, але ніхто навіть і не прагне сховати своє злочинне відношення до своїх обов'язків, власні ледарство й неробство. Хабарництво ж взагалі вважається нормальною справою, навіть, скоріше, всі чиновники порахували б ненормальним, з'явися раптом людин, що вважає хабарничати досить ганебним заняттям. Не випадково всі чиновники в глибині душі впевнені, що не скривдять ревізора, коли йдуть до нього з підношеннями. "Та й дивно говорити. Ні людини, який би за собою не мав яких-небудь гріхів", - зі знанням справи говорить Городничий.
Місто в п'єсі зображений за до достатку побутових подробиць у ремарках, але, насамперед, звичайно, очами самих хазяїв міста. А тому ми знаємо й про реальні вулиці, на яких "шинок, нечистота", і про гусаків, яких розвели в приймальні суду. Не намагаються чиновники нічого змінити й перед приїздом ревізора: досить тільки прикрасити місто і його присутственние місця, поставити солом'яну віху біля сміттєвого смітника, щоб було схоже на "планування", так надягти чисті ковпаки на нещасні хворих
У своїй п'єсі Н. В.Гоголь створює воістину новаторську ситуацію: роздира_ внутрішніми протиріччями, місто стає єдиним організмом завдяки загальній кризі. Смутно тільки, що загальне лихо - це приїзд ревізора. Місто поєднує почуття страху, саме страх робить міських чиновників чи ледве не братами
Деякі дослідники творчості Н. В.Гоголя вважають, що місто в "Ревізорі" - алегоричне зображення Петербурга й що Гоголь лише по цензурних міркуваннях не міг сказати, що дія відбувається в північній столиці. На мій погляд, це не зовсім так. Скоріше, можна сказати, що місто в п'єсі - це будь-яке російське місто, так сказати, збірний образ російських міст. Гоголь пише, що від цього міста до столиці "хоч три роки скакай" - не доїдеш. Але від цього ми не починаємо сприймати місто в п'єсі як окремий острівець пороку. Ні, Н. В.Гоголь робить усе для того, щоб читач зрозумів, що ніде немає такого місця, де життя протікало б за іншими законами. І доказ тому- "ревізор", що приїхав з Петербурга. Звичайно, могло трапитися й так, що ревізор не брав би хабара. Але немає сумнівів, якби таке й відбулося з ким-небудь із персонажів п'єси, він розцінив би цей випадок як своя особиста невдача, а зовсім не як перемогу закону. Всі чиновники в п'єсі знають, просто впевнені: їхньої норми й звичаї будуть близькі й зрозумілі іншим, як мова, на якому вони говорять. В "Театральному роз'їзді" сам Н. В.Гоголь писав, що, зобрази він місто інакше, читачі б подумали, що є інший, світлий мир, а цей -лише виключення. Ні, це не так, на жаль. Місто в "Ревізорі" вражає Своєю жахливістю. Перед нами з'являється картина роз'єднаності людей, їхньої віддаленості від справжнього сенсу життя, їхньої сліпоти, незнання щирого шляху. Люди втратили природну здатність думати, бачити, чути. Їхнє поводження визначене однією єдиною пристрастю здобувати: положення в суспільстві, чини на службі, багатство. Людина поступово втрачає свій людський вигляд. І така доля чекає всіх, хто. далекий від моральності, духовних цінностей. Смутно стає, коли думаєш про те, що всі чиновники в п'єсі однакові, що там немає жодного світлого образа. І все-таки в комедії є. позитивний герой. Цей герой - сміх, "той сміх, що весь излетает зі світлої природи людини... без проницающей сили якого дріб'язок і порожнеча життя не злякали б так людини".