“Пурпурові вітрила” характеристика Грея Артур Грей – головний герой повісті «Пурпурові вітрила», виходець із знатного роду, єдиний син Ліонеля і Ліліан Грей. З дитинства Артур ріс у величному замку, його батьки були невільниками свого високого становища, проте хлопчикові це було чуже. Він відрізнявся живою і мрійливою душею. Коли йому було вісім років, стало зрозуміло, що він схожий на лицаря або шукача пригод. Так, наприклад, побачивши картину розп’яття Христа, він вирішив зафарбувати цвяхи і кров на руках нещасного, бо вважав це неправильним. Його життя змінилася, коли у віці дванадцяти років він побачив картину з великим кораблем, що плив по хвилях. Він вирішив вирости і стати капітаном власного судна. Так все і сталося. Приблизно п’ять років він плавав з капітаном Гопом, який навчив його всім премудростям морської справи, а потім придбав свій трищогловий галіот під назвою «Секрет». Одного разу доля закинула Грея до берегів міста Лісс, поряд з яким розташовувалася село Каперни. Там, на вечірній рибалці, він випадково побачив сплячу дівчину і закохався в неї. Це була Ассоль. Дізнавшись від жителів села, що дівчина має славу, мало не недоумкуватої, оскільки з дитинства мріє про хороброго лицаря на кораблі з пурпуровими вітрилами, він вирішив її здивувати. Для цього Грей грунтовно підготувався, накупив достатньо червоного шовку, запросив музикантів і підготував своїх матросів до майбутньої зустрічі. Він розповів, що має намір одружитися на дівчині, так як це їхня доля. Уміння переходити від слів до справи, видавало в Артурі людину сміливу і надійну. Ассоль була щаслива, коли її мрія здійснилася. Вона анітрохи не сумнівалася, що все буде саме так. Так, Грей, ощаслививши дівчину, знайшов і сам щастя.
Объяснение:
Никола́й Семёнович Леско́в (4 [16] февраля 1831, село Горохово, Орловская губерния[4] — 21 февраля [5 марта] 1895, Санкт-Петербург) — русский писатель, публицист, литературный критик. Долгое время публиковался под псевдонимом Стебни́цкий. В отличие от других крупных русских писателей своего времени, не принадлежал к столбовому дворянству; в сфере его интересов находились иные сословия[5]. В лесковской прозе отразились традиции как духовенства (житийные мотивы, церковная книжность), так и мещанства (авантюрные сюжеты, лубочная культура). Часто работая в технике сказа, придавал большое значение нюансам интонации, установке на непридуманность рассказанного, избегал простановки однозначных оценок. В своих произведениях создал обширную галерею праведников из народа. Склонность Лескова к неожиданным развязкам (пуантам) ярко проявилась в святочных рассказах и новеллах-анекдотах.