Мотря Жуківна и Іван Вареник (Остап Хрущ)
Замолоду вона була бідною і негарною дівчиною, жила сама з матір’ю поки не вийшла заміж за Остапа Хруща – новоприбулого у їх село чоловіка середніх літ, що назвався небожем покійного односельця Карпа Окуня. Він казав, що повернувся із Донщин у рідні краї. Спочатку все було добре, вони жили тихо, працювали, але Остап все сумнішав і весною пішов на заробітки на Дін. Скоро їм прийшла звістка, що насправді прізвище Остапа - Притика і в нього є жінка і троє дітей, яких він покинув. Потім дізнались, що його звати не Хрущ і не Притика, а Іван Вареник і він колишній кріпак пана Польського, власника Пісків.
Рафаель — живописець, архітектор, один із титанів епохи Відродження, представник флорентійсько-римської школи.
Народився майбутній митець в Урбіно у родині художника, вчився у відомого Пьєтро Перуджино. У 1504 році Рафаель приїхав до Флоренції. Тут він швидко досяг творчої зрілості. Слава Рафаеля була настільки великою, що у 1508 році Папа Юлій ІГ за його до Рима для надання відповідального завдання: розписати святкові зали Ватиканського палацу.
Одночасно Рафаель створює багаточисельні портрети й картини.
"Сикстинська мадонна" — одне з найвідоміших творінь світового живопису.На картині зображені Мадонна з немовлятком в оточенні папи Сикста II і Святої Варвари по сторонах із двома янголятами, що дивилися знизу вгору на сходження Бога. Фігури утворюють трикутник. Розкрита по сторонах завіса зайвий раз підкреслює геометричну продуманість композиції. Це один з перших творів, в якому глядач незримо виявляється вписаний в композицію: здається, що Мадонна спускається з небес прямо назустріч глядачеві і дивиться йому в очі. В образі Марії гармонійно поєднані захват релігійного тріумфу (художник повертається до ієратичності композиції візантійської Одигітрії) з такими загальнолюдськими переживаннями, як глибока материнська ніжність і окремі ноти тривоги за долю немовляти.Навколо них можна побачити лиця янголів.Таємна влада матері, що несе свою дитину людям, хвилювала століттями, бентежила серця. Недивно, що Мадонну постійно копіювали. Наприклад, в українському містечку Бучач, в тимпані костелу Успіння Пресвятої Богородиці є копія «Сікстинської Мадонни» Рафаеля
Картина "Сикстинська мадонна" написана з величезним внутрішнім почуттям готовності до жертовності заради щастя людства і хвилюватиме не одне покоління.
Центральной темой лирической миниатюры является неугасшая, несмотря на «новые страсти», любовь к утраченной возлюбленной. Лермонтов вводит в стихотворение традиционные для романтизма мотивы разлуки и портрета. Благодаря портрету любимой оживает память чувства лирического героя - «бледный призрак лучших лет» смешивает и настоящее, напоминая ему о наполненных счастьем днях и одновременно духовно поддерживая героя в настоящем: «Он душу радует мою».
Композиционно стихотворение включает две строфы, в построении которых отчетливо прослеживается синтаксический параллелизм. Каждая строфа - одно сложное пояснительное предложение, распадающееся на две синтагмы: в первой части содержится утверждение, а после двоеточия следует его разъяснение. Концовка стихотворения восходит к словам французского писателя-романтика Франсуа Шатобриана: «… бог не уничтожен от того, что храм его опустел».
Стихотворение написано придающим ему удивительную музыкальность четырехстопным ямбом. Мужская рифма и аллитерация «ст» (расстались, страстям, оставленный) и «пр» (портрет, призрак, преданный) передают всю остроту переживаний поэта, усиливают лирическую напряженность произведения. Драматизм миниатюры подчеркивается контрастными парами: «расстались – храню», «новые страсти – не мог разлюбить».
Чередование длинных нечетных и более коротких четных строк, созданное разным количеством фонем в них, подчеркивает образующие семантическое ядро текста слова: твой портрет и бог.
Насыщенность миниатюры яркими эпитетами – бледный призрак, храм оставленный, кумир поверженный, новые страсти – подчеркивает глубину эмоций, волнующих душу автора. Метафоры (портрет, который «радует душу», сравнение искреннего чувства с храмом), усиленные повтором слова «храм», утверждают ценность любовного чувства.
Лермонтов утверждает, что чувства, подаренные человеку судьбой, навсегда остаются в его душе, и воспоминания о них наполняют светом человеческую жизнь.