За часів льодовикового періоду, у розташованому на території сучасної Нікопольщини тундростепу, росли карликові берези з кривими гілками. Багато років пройшло з тієї пори, а ці дерева стали високими і стрункими, розповсюдившись майже по всій Євразії - від наших південних степів до суворих північних широт...
Серед інших дерев береза виділяється перш за все білим кольором своєї кори. Якщо відірвати її шматочок, то на пальцях залишиться щось подібне до білого порошку. Ця речовина називається бетулін. Під тонкою і білою корою - та ж пробка, що і у пробкового дуба, але у берези цей шар більш тонкий. Зверху білого стовбура витягнуті темні горизонтальні смуги - чечевиця. Вони легко відшаровуються, оскільки складаються з тієї ж пробки. Береста не пропускає ні воду, ні гази, і тільки через рихлу тканину чечевиці всередину стовбура поступає кисень, необхідний для дихання дерева. Якщо рано навесні поранити стовбур берези, то з надрізів почне сочитися прозорий сік.
Її квітки розпускаються одночасно з листям. Великі суцвіття - сережки (чоловічі) видно всім, а дрібні (жіночі) майже не помітні на тлі молодого листя. Плід берези - маленький горіх з двома прозорими крилами. На початку осені плоди розносяться вітром і, потрапивши у вологий грунт, проростають. Якщо осінь холодна, то насіння в стані спокою пролежить до весни: «Семена березы сохраняют к прорастанию два года» (Справочник необходимых знаний. Москва, 2000 г.)
Учені налічили вже 67 видів беріз, найпоширенішою з яких є добре знайома всім нам береза повисла, або бородавчаста. Вона розселилася по всій Європі і Азії - від Скандинавії та Балкан, від Тихого до Атлантичного океану. Береза пухнаста є сусідом з березою бородавчастою, але пристосована до посухи і наших степових умов навіть краще за неї. Втім, бородавчаста, пухнаста і дніпровська берези мало відрізняються одна від другої. Ці витончені дерева з білою корою досягають висоти 20-30 м і живуть 150-170 років.
А чи бувають чорні берези? Звичайно, бувають! Правда, наша екологія до цього ніякого відношення не має, та і ростуть такі дерева не у нас, а за океаном: «Черная береза встречается по всему Атлантическому побережью США, до южных штатов Флорида и Техас. У этого высокого, до 30 м, дерева не бывает прямых стволов. У нее ажурная, вытянутая вверх, яйцевидная крона и очень прочная, тяжелая коричневая древесина. Черная береза очень любит свет и тепло» (Багрова Л. Растения. Москва, 1995 г.).
Фото: www.zhurnal.lib.ruНародні прикмети:
• З берези тече багато соку - до дощового літа.• Якщо потріскує навесні на березі кора - до тривалої сухої погоди.• Береза розпустилася - пора сіяти овес.• Зацвіла береза - через тиждень зацвітуть черемха і бузок.• Якщо листя з берези опаде до Покрову (14 жовтня) - зима буде суворою і тривалою, якщо листя залишаться на дереві до Казанської (4 листопада) - зима почнеться в січні, а весна буде ранньою.• Якщо восени листя берези почне жовтіти зверху - весна буде рання, а якщо знизу - пізня.
У більшості переказів стародавніх слов'ян береза виступає як добре дерево, що оберігає від зла. У язичницькі часи шанування берези було невід'ємною частиною русалій, в християнські свята - святкування Трійці і Семіка. У одному з переказів береза рятувала св. Параськеву П'ятницю від переслідування біса. Березові гілки слов'яни використовували як магічний засіб проти нечистої сили, для захисту від блискавки, грому, грози, для зцілення хвороб. Різні частини цієї рослини використовують в народній медицині до цих пір: «При ревматизме: приготовить отвар из 2 ч. ложек листьев березы на стакан кипятка (пить по 2 ст. ложки три раза в день). При экземе: внутрь и наружно принимать настой из почек березы. При гриппе: взять 10 березовых почек на стакан воды, кипятить 15 минут (принимать по столовой ложке 3-4 раза в день). При болезни почек: взять 30 березовых почек на стакан воды и приготовить настой, пить по 2 ст. ложки три раза в день» (Тайны народной медицины. Москва, 1993 г.).
До речі, недавно учені встановили, що блискавка потрапляє в березу рідше, ніж в дуб, ялину і сосну.
В XIX веке барышни «из общества», получая образование в пансионе или дома, обязательно имели уроки рисунка и музыки. А профессиональные художницы появились только в конце века. Их немного: М. Башкирцева, Е. Поленова,
М. Якунчикова, З. Серебрякова. Им досталось больше извест-ности и даже славы, чем Э. Шанкс.
В картине Эмилии Яковлевны «Наем гувернантки» противопоставлены две женщины — состоятельная дама и девушка из интеллигентной среды, очевидно курсистка, «бестужевка», как называли тех, кто учился на Высших женских бестужевских курсах. Богатая, но пестрая и безвкусно обставленная гостиная говорит о том, что героиня в кружевном пеньюаре, томно раскинувшаяся на канапе, не принадлежит к аристократии.
Няня, приведшая мальчика в матроске и девочку в розовом платьице, уже им не нужна — дети подросли. Теперь их будет воспитывать и учить гувернантка.
Маленькая барышня смотрит на нее настороженно, мальчик — оценивающе, иронично. Судя по всему, не очень уютно чувствует себя в чужой среде и молодая гувернантка, одетая в скромное черное платье и шапочку, которые обычно носили курсистки.
Противопоставляя двух женщин разного сословия, автор картины Э. Шанк, безусловно, симпатизирует девушке-интеллигентке, она сама принадлежит к этому кругу. Точность типов, обстоятельность действия делают эту «картину-рассказ» доступной для любой категории зрителей, поэтому она многим нравится.