Зазвичай ми починаємо писати з самісінького початку. Варто спитати себе, чи може історія обійтися без першого акту чи першого абзацу. Вашій аудиторії не обов’язково гати за подіями з тієї ж точки відліку, з якої ви розпочали їх створення. Перший б залучити аудиторію — зацікавити її розвитком сюжету, підчепити на гачок, аби їй страшенно хотілося дізнатися, що буде далі. Другий — помістити читача у світ, який йому емоційно близький. Йому тоді буде цікаво, як герой, із яким він себе асоціює, опинився в певній ситуації та як виплутається з неї.
Правило четверте: забути про правила
Не робіть щось певним чином тільки через те, що так має бути. Коли ми сідаємо писати, часто думаємо про закони жанру, про структуру й правила, прописані в підручниках. Але всі знання про те, як має бути, слід використовувати лише для своєї потреби. Не можна дозволяти, щоб вони тиснули та обмежували нас. Тож якщо ми пишемо історію про детектива, який розслідує вбивство, зовсім не обов’язково, щоби наприкінці читачі дізналися, хто вбивця. Або ж якщо ми починаємо свою історію з героя, з яким ототожнює себе глядач, це ще не означає, що ми не можемо його вбити через 20 хвилин. Найголовніше — написати історію, яка може захопити, а не історію, яку диктують закони жанру.
Правило п’яте: писати у власній манері
Пишіть так, як пишете ви. Коли мені кажуть «я хочу написати сценарій у стилі Тарантіно», чи «створити фільм, як Тарантіно», то я відповідаю, що в цім світі є принаймні одна людина, яка може зробити це ліпше за вас, — це сам Квентін Тарантіно. Але якщо ви пишете так, як ви самі, то тут вам немає рівних. Пишіть про свої страхи, про свої бажання, про свої наміри. Головним компасом будь-якого письменника чи сценариста мають бути його власні переживання, його власне бачення світу.
Правило шосте: усамітнення й затишок
Можливо, це важливо для мене й зовсім не важливо для вас — проте намагайтеся працювати в місці, де вам нічого не заважатиме, в місці, яке буде лише вашим. Певний період я писав у кав’ярнях (коли тільки починав). Ідея була в тому, що люди навколо мене даватимуть мені енергію та натхнення. Та насправді я уявляв собі, що отак сидітиму, писатиму, а якась дівчина підійде до мене й запитає, що я роблю… Але сидячи в кав’ярнях, я не міг почуватися цілковито вільним. Бо намагатися написати щось гостре й радикальне, коли мила офіціантка подає тобі каву, — це все одно що спробувати поколупатися в носі в публічному місці.
Правило сьоме: показувати свої твори людям, які близькі духом
Коли я починав писати, тягнув свої твори до авторитетів — професора літератури з університету чи колумніста з газети, тому що вважав, що вони розуміються на цьому. Та всі професіонали, яким я показував свої твори, давали мені одну пораду — перестати писати й знайти собі іншу професію. Люди ж, які мені насправді дуже до в письменницькій діяльності, були близькі до мого внутрішнього світу. Коли ви шукатимете людину, яка читатиме ваш текст першою, знайдіть таку, яка робитиме це зі своєї доброї волі, якій це подобатиметься. Але пам’ятайте, що ви — письменники, творці свого світу. Ви не повинні підлаштовуватися під усі відгуки. Беріть із них лиш те, що вважаєте корисним, а зайве сміливо відкидайте. Не важливо, як хтось щось сприймає, як вас вчили і чи є встановлені правила.
Правило останнє: не слухати нічиїх порад, окрім порад Етгара Керета
P. S. В одному з інтерв’ю Етгар Керет розповів, що своїм улюбленим письменником вважає Франца Кафку, чиї твори відкрив для себе під час служби в Армії оборони Ізраїлю. «Для мене як для людини, яку я сам та мої командири вважали найгіршим солдатом в історії ЦАГАЛ, було великою втіхою віднайти письменника, який, здавалося, був ще більше пригніченим та нещасним, аніж я. Твори Кафки лишаються великим джерелом натхнення для мене як для письменника і тим більше як для людини, яка чіпляється за емпатію навіть у часи, коли її вважають непотрібною розкішшю». Та чи не найбільший вплив на сценариста справило об’єднання письменників та математиків УЛІПО, з яких найбільш знаменитими були Італо Кальвіно, Жорж Перек та Раймон Кено. Вони вірили, що писати потрібно за певною системою штучних літературних обмежень (під якими маються на увазі будь-які формальні вимоги до художнього тексту, як-от віршовий розмір). «Для прикладу, я би міг запропонувати таку вправу: зв’язати руки за спиною та спробувати запалити при цьому цигарку. Кожен обере різний шлях до мети, залежно від свого характеру та особливостей: якщо хтось дуже сильний — то просто розірве мотузки, якщо дуже гнучкий — просуне руки через ноги, якщо дуже товариський — попросить про це когось іншого. За нормальної ситуації, коли руки вільні, всі запалять цигарку однаково. Тобто подібне обмеження — це не завжди обставина, котра вам заважає. Дуже часто це обставина, яка допомагає вам проявитися».
Petropavlovsk - ville de la République de Kazakhstan, le centre administratif du Nord-Kazakhstan domaine. La ville est située sur les rives de l'Ichim. Situé au nord de la capitale du Kazakhstan, astana, et à proximité de la frontière avec la Russie, à 278 km à l'ouest de Omsk. La population de 190 milliers de personnes. Petropavlovsk est situé dans le nord de la République du Kazakhstan, de la ramification des voies de chemin de fer, a été bénéfique à l'économie de la ville. Petropavlovsk trouve dans la partie sud-Ouest de La plaine, sur les rives de l'Ichim. Le climat est continental. L'hiver est froid et long (plus de 5 mois), un peu neigeux, été relativement rôti, avec une prédominance claire, souvent aride de la météo.
Les armoiries de Petropavlovsk est en forme de cercle traditionnel et le tenge ornement sur le périmètre et représente un scythe bouclier. Dans l'ornement des armoiries s'inscrit шанырак, qui divise le cercle en 4 parties, dans chacune desquelles sont représentés les 4 éléments principaux caractérisant Petropavlovsk le début du XXIE siècle. Dans le secteur haut se trouve la clé - un symbole de la position géographique de la ville, la «porte du Nord du Kazakhstan». Il convient ensuite d'une gerbe de blé, le représentant de la ville de l'agriculture et les entreprises de traitement des produits agricoles. Dans la partie inférieure montre le livre découvert, symbolisant la haute culture et le niveau d'éducation de la ville. Le secteur suivant prend pignon - l'industrie et la production. Complète la composition d'un ruban avec le nom de la ville dans la langue nationale. Dans le Nord-Kazakhstan effet 757 établissements d'enseignement général avec le nombre d'élèves inscrits 127,1 millions. Dans le système de la formation professionnelle région dispose de 15 publics et 9 non étatiques professionnels, écoles techniques. Dans le domaine de 10 collèges, 4 indépendantes établissements d'enseignement supérieur et de la branche 2 Kazakhe-des universités Russes. Les plus importantes institutions de Petropavlovsk - Nord-Kazakh de l'université et de l'école Militaire de MIA RK.
Уфа́ (башк. Өфө) — город в России, столица Башкортостана.
Численность населения (2007) — 1 023 002 человек в границах муниципального образования. Один из двенадцати крупнейших городов РФ с численностью более миллиона человек. По численности населения занимает 11-е место в РФ. В агломерации — 1,130,001 человек (14—16-е место) . Площадь — 753,7 км². Город вытянут с юго-запада на северо-восток более, чем на 70 км в междуречье рек Белая и Уфа (3-ий по протяженности город России, после Сочи и Волгограда) . Уфа — крупный транспортный и логистический узел, важный научный центр. Расстояние до Москвы 1357 км. Город расположен на берегу реки Белой, при впадении в неё рек Уфа и Дёма, на Прибельской увалисто-волнистой равнине, в 100 км к западу от хребтов Башкирского (Южного) Урала. Уфа находится в северо-лесостепной подзоне умеренного пояса. Климат континентальный, достаточно влажный, лето тёплое, зима умеренно холодная и продолжительная. Средняя температура января —14,6 °C, минимальная —50 °C; июля +19,3 °C, максимальная +40 °C. Среднее количество осадков 419 мм. Уфа находится в часовом поясе, обозначаемом по международному стандарту как Yekaterinburg Time Zone (YEKT/YEKTST). Смещение относительно UTC составляет +5:00 (YEKT, зимнее время) / +6:00 (YEKTST, летнее время) , так как в этом часовом поясе действует переход на летнее время. Относительно Московского времени часовой пояс имеет постоянное смещение +2 часа и обозначается в России соответственно как MSK+2. Екатеринбургское время отличается от поясного времени на один час, так как на территории России действует декретное время. В черте города Уфы и в его административном подчинении находятся не исключённые из официального учета 24 сельских населённых пункта общей численностью 7195 человек: Князево, Ветошниково, Фёдоровка, Карпово, Самохваловка, Елкибаево, Искино, Атаевка, п. Камышлинского Мелькомбината, Королево, Локотки, Мокроусово, Поляна, п. ст. Уршак, Нагаево, Жилино, Зинино, п. Участка Нагаевского Лесничества, Новые Черкассы, Ивановский, Никольский, Вотикеево, Старые Турбаслы, Аркаул, Вотикеево. Кроме этого, в черте города выросли новые микрорайоны-поселки, которые не включены в официальный учет как отдельные населенные пункты: Кузнецовский Затон, Чесноковка, Мечта, Цветы Башкирии, Восьмое Марта, Зубово.
В черте города можно выделить следующие районы и микрорайоны (данное деление неофициальное) : Город Уфа сооружен русскими стрельцами в 1574 г. , по башкир, затруднявшихся сноситься с русскими властями, жившими в отдаленной Казани. На месте Уфы прежде находилось большое поселение какого-то (по мнению Палласа) исчезнувшего племени. Уфа сначала была крепостью; с расширением русских границ пограничные укрепления были отодвинуты на восток и юг, и крепость в Уфе была уничтожена. Уфа выдержала много набегов со стороны как кочевников, так и русской вольницы, но ни разу не была взята; особенно памятны осады 1662 г. (во время Сеитовского бунта) , 1735 г. , 1755 г. и, наконец, 4-месячная осада во время пугачевщины в 1773 — 74 гг. За эту последнюю осаду Уфа была названа императрицей Екатериной II “достопамятною”. В 1769 — 70 гг. в Уфе зимовал Паллас, который описывает ее как город крайне неблагоустроенный, не имеющий никакого торгового или промышленного значения. Уфа сначала управлялась воеводами. [1] Таким образом идея основания города возникла у народа, который испокон веков проживал на данной территории.
Правило третє: не починати спочатку
Зазвичай ми починаємо писати з самісінького початку. Варто спитати себе, чи може історія обійтися без першого акту чи першого абзацу. Вашій аудиторії не обов’язково гати за подіями з тієї ж точки відліку, з якої ви розпочали їх створення. Перший б залучити аудиторію — зацікавити її розвитком сюжету, підчепити на гачок, аби їй страшенно хотілося дізнатися, що буде далі. Другий — помістити читача у світ, який йому емоційно близький. Йому тоді буде цікаво, як герой, із яким він себе асоціює, опинився в певній ситуації та як виплутається з неї.
Правило четверте: забути про правила
Не робіть щось певним чином тільки через те, що так має бути. Коли ми сідаємо писати, часто думаємо про закони жанру, про структуру й правила, прописані в підручниках. Але всі знання про те, як має бути, слід використовувати лише для своєї потреби. Не можна дозволяти, щоб вони тиснули та обмежували нас. Тож якщо ми пишемо історію про детектива, який розслідує вбивство, зовсім не обов’язково, щоби наприкінці читачі дізналися, хто вбивця. Або ж якщо ми починаємо свою історію з героя, з яким ототожнює себе глядач, це ще не означає, що ми не можемо його вбити через 20 хвилин. Найголовніше — написати історію, яка може захопити, а не історію, яку диктують закони жанру.
Правило п’яте: писати у власній манері
Пишіть так, як пишете ви. Коли мені кажуть «я хочу написати сценарій у стилі Тарантіно», чи «створити фільм, як Тарантіно», то я відповідаю, що в цім світі є принаймні одна людина, яка може зробити це ліпше за вас, — це сам Квентін Тарантіно. Але якщо ви пишете так, як ви самі, то тут вам немає рівних. Пишіть про свої страхи, про свої бажання, про свої наміри. Головним компасом будь-якого письменника чи сценариста мають бути його власні переживання, його власне бачення світу.
Правило шосте: усамітнення й затишок
Можливо, це важливо для мене й зовсім не важливо для вас — проте намагайтеся працювати в місці, де вам нічого не заважатиме, в місці, яке буде лише вашим. Певний період я писав у кав’ярнях (коли тільки починав). Ідея була в тому, що люди навколо мене даватимуть мені енергію та натхнення. Та насправді я уявляв собі, що отак сидітиму, писатиму, а якась дівчина підійде до мене й запитає, що я роблю… Але сидячи в кав’ярнях, я не міг почуватися цілковито вільним. Бо намагатися написати щось гостре й радикальне, коли мила офіціантка подає тобі каву, — це все одно що спробувати поколупатися в носі в публічному місці.
Правило сьоме: показувати свої твори людям, які близькі духом
Коли я починав писати, тягнув свої твори до авторитетів — професора літератури з університету чи колумніста з газети, тому що вважав, що вони розуміються на цьому. Та всі професіонали, яким я показував свої твори, давали мені одну пораду — перестати писати й знайти собі іншу професію. Люди ж, які мені насправді дуже до в письменницькій діяльності, були близькі до мого внутрішнього світу. Коли ви шукатимете людину, яка читатиме ваш текст першою, знайдіть таку, яка робитиме це зі своєї доброї волі, якій це подобатиметься. Але пам’ятайте, що ви — письменники, творці свого світу. Ви не повинні підлаштовуватися під усі відгуки. Беріть із них лиш те, що вважаєте корисним, а зайве сміливо відкидайте. Не важливо, як хтось щось сприймає, як вас вчили і чи є встановлені правила.
Правило останнє: не слухати нічиїх порад, окрім порад Етгара Керета
P. S. В одному з інтерв’ю Етгар Керет розповів, що своїм улюбленим письменником вважає Франца Кафку, чиї твори відкрив для себе під час служби в Армії оборони Ізраїлю. «Для мене як для людини, яку я сам та мої командири вважали найгіршим солдатом в історії ЦАГАЛ, було великою втіхою віднайти письменника, який, здавалося, був ще більше пригніченим та нещасним, аніж я. Твори Кафки лишаються великим джерелом натхнення для мене як для письменника і тим більше як для людини, яка чіпляється за емпатію навіть у часи, коли її вважають непотрібною розкішшю». Та чи не найбільший вплив на сценариста справило об’єднання письменників та математиків УЛІПО, з яких найбільш знаменитими були Італо Кальвіно, Жорж Перек та Раймон Кено. Вони вірили, що писати потрібно за певною системою штучних літературних обмежень (під якими маються на увазі будь-які формальні вимоги до художнього тексту, як-от віршовий розмір). «Для прикладу, я би міг запропонувати таку вправу: зв’язати руки за спиною та спробувати запалити при цьому цигарку. Кожен обере різний шлях до мети, залежно від свого характеру та особливостей: якщо хтось дуже сильний — то просто розірве мотузки, якщо дуже гнучкий — просуне руки через ноги, якщо дуже товариський — попросить про це когось іншого. За нормальної ситуації, коли руки вільні, всі запалять цигарку однаково. Тобто подібне обмеження — це не завжди обставина, котра вам заважає. Дуже часто це обставина, яка допомагає вам проявитися».
Пошаговое объяснение: