72 минуты
Пошаговое объяснение:
1 час = 60 мин 6/5 часа переведем в минуты
6/5* 60 минут = 1,2 часа *60 минут =72 минуты
василь острозький був молодшим сином князя костянтина острозького (старший — ілля) від другого шлюбу з князівною олександрою семенівною слуцькою. походив з роду острозьких — найбагатшого і найвпливовішого князівського роду тодішніх білорусі та україни xvi — початку xvii століття. серед його предків генеалогічна традиція кінця xvi — початку xvii століття називає руса і давньоруських князів — рюрика, володимира святославича, ярослава мудрого та данила галицького.
після смерті батька в 1530 році виховувався матір'ю в турові. молодим дістав гарну освіту, про що свідчить його листування та промови в сенаті. після смерті в 1539 році старшого брата іллі вступив у багаторічну боротьбу за батьківську спадщину, що тривала аж до 1574 року.
з середини 1540-х років в офіційних документах василь острозький починає іменуватися батьковим ім'ям — костянтин. залишившись фактично єдиним спадкоємцем свого багатого батька, отримав у володіння величезні маєтності на волині, київщині, поділлі та галичині, які давали щорічно прибуток понад 1 мільйон злотих. костянтин василь острозький володів також значними земельними маєтками в угорщині та чехії.
у 18 років (1543—1544) розпочав військову службу під керівництвом маршалка волинської землі князя федора санґушка. політичну кар'єру почав 1550 року, отримавши від великого князя литовського посаду старости володимирського і маршалка волинського. найкращий захисник від татарських нападів після смерті батька[3].
в 1559 році к. в. острозький став воєводою київським, що значно сприяло посиленню його впливу на політичне життя україни. не прагнучи військової слави, проводив енергійну колонізаторську політику в порубіжних землях київщини та брацлавщини, засновуючи нові міста, замки та слободи. економічна потужність маєтностей княжого роду та його неабиякий політичний вплив швидко робить к. в. острозького «некоронованим королем русі»[4], що проводить відносно незалежну політику в руських землях. у 1560-х роках к. в. острозький виступав за рівноправне входження русі до складу державного утворення речі посполитої.
1569 року став сенатором. був фактичним провідником русі-україни під час люблінської унії 1569 року, підписав її[3].
1572 року згасла династія ягеллонів — к. в. острозький в 1573—1574 роках був одним з можливих кандидатів на польський престол, чию кандидатуру підтримувала і османська імперія (цьому завадило те, що вважався «вождем схизматиків»), згодом і на московський — після смерті останнього рюриковича царя федора i івановича, в 1598 через спорідненість з московськими рюриковичами.
в 1574 році переніс князівську резиденцію з дубна до острога, де розпочалася перебудова острозького замку під керівництвом італійського архітектора п'єтро сперендіо.
у вересні 1574 року мав суперечку з юрієм язловецьким[5].
1579 року замок і місто чернігів намагались здобути частини війська короля стефана баторія під командуванням князів к. в. острозького та михайла вишневецького. взяти не змогли, тому підпалили[6].
15 (18) жовтня 1592 року отримав свідоцтво сейму щодо попередження ним урядників речі посполитої про упадок та руйнування укріплень києва, білої церкви, зокрема, що замки в містах знаходяться «у вкрай незадовільному стані»[7].
1594 року зять христофор перун радзивілл подав позов на нього від імені дружини та свого старшого сина через різні погляди на спадок, який задовільнив земський суд у слонімі. перед її розглядом в коронному трибуналі 24 серпня 1594 року уклав з тестем угоду, за якою радзивілли отримували, зокрема, глуськ, тернопіль, права на копись[8].
у латинській катедрі тарнува коштом князя к. в. острозького було встановлено наприкінці xvi ст. виготовлений скульптором паллавіні надгробок батьку янові-аморові (верхній ярус) та сину янові криштофові (нижній) тарновським[9].
ответ: д.фонвизин как писатель эпохи просвещения и философ верил в то, что наступает
столетие господства разума, справедливости, добра и милосердия, когда все люди
будут равны в своих правах, не будет угнетаемых и угнетенных. он видел в невежестве,
предрассудках и суевериях главную причину человеческих бедствий,
а в образовании, чтении хороших
книг, в свободе мысли — культурный и общественный прогресс. «умного
человека легко извинить можно, если он какого-нибудь качества ума и не имеет», - говорит фонвизин устами
стародума. «[воспитание] должно быть залогом благосостояния государства». «я желал бы, чтобы … не забывалась главная цель всех знаний человеческих, благонравие».
его поддерживает правдин. «надобно
действительно, чтоб всякое состояние людей имело приличное себе воспитание»…
следуя
своим убеждениям, д.и.фонвизин предавал сатирическому изображению, осмеянию те
явления и жизненные реалии, которые не подходили под определение «разумных». и
свое предназначение писатель видел в том, чтобы создавать , идейное
содержание которой служило бы воспитанием его современников в духе разума, вело
бы их дорогами добра. особенно большое внимание он уделял драматургии, театру,
потому что театр был особенно любим народом, он давал возможность обращаться к
сердцам и умам самых широких народных масс, пропагандировать среди них новые
идеи. своей верой в торжество разума д.и.фонвизин внес неоценимый вклад в
развитие идей просвещения, гуманизма, в общественный прогресс. (198 слов)
6/5*60=72(мин.)
вот надеюсь