Я люблю співати і знаю безліч пісень. Вони супроводжують мене завжди і повсюди. Пісням мене навчають мати, бабуся, друзі. На уроках історії та літератури я дізналася, що раніше пісні були невід’ємною часткою життя українського народу. Для кожного випадку була своя пісня. Наприклад, на Різдво співали колядки та щедрівки.
Кожна видатна подія в житті (весілля, народження дитини, новосілля), кожне свято були оспівані в піснях. їх так і називали: «весільні», «родинні» і т. д.
Всі ми знаємо, що раніше люди були змушені працювати не покладаючи рук. Так ось, їхню важку роботу полегшували пісні — трудові, жниварські. Дійсно, коли співаєш, здається, що й час біжить швидше, і сам менше стомлюєшся. Я понад усе люблю такі пісні, як «Нуте, нуте, до межі» та «Бувай здорова, нива».
Коли людина вмирала, то при похованні співали особливих пісень — обрядових. Вважалося, що тоді небіжчик легше дістанеться до того світу, йому там краще житиметься.
Окремо стоять історичні пісні. В них оспівуються улюблені народні герої, великі битви, хоробрі козаки — захисники Батьківщини, тяжка доля поневоленого народу.
Всі ці пісні вважаються народними, бо ніхто не знає їх справжніх авторів.
На мою думку, не можна уявити українців без пісень. Через них люди розкривали свою душу, свої почуття: радість і біль, щастя і ненависть. Без пісень наше життя було б сірим та одноманітним.
1) 99+92=191
2)892-298=594