Пошаговое объяснение:Ми знаємо тепер, хто був той "людський хлопець", що зачарував своєю грою, а далі й закохав у себе дочку лісу, ніжну красуню Мавку. То — Лукаш, син селянки-вдови, небіж доброго і мудрого дядька Лева. У драмі не подано передісторії життя Лукаша, бо в цьому не було потреби. Початок його життя в творі збігається з першими кроками від дитинства до юності. Він з'являється біля лісового озера одного святкового дня на ранній провесні в супроводі свого дядька. Вся істота Лукаша, як і природа навкруги, переживала ту прекрасну пору цвітіння, коли серце переповнене мріями про щастя, а весь світ здається невимовно прекрасним. Хочеться жити і славити життя. І Лукаш славить його ніжним співом сопілки, яку він щойно вирізав і змайстрував у приозерних очеретяних зарослях.
Із самого початку поетеса підкреслює неабияку музичну обдарованість юнака. Як за народною легендою перелітні птахи приносять на крилах тепло, так Лукаш своїм співом пробуджує в природі буяння життя. На спів його сопілки "спочатку на вербі та вільхах замайоріли сережки, потім береза листом залепетала. На озері розкрились лілії білі і зазолотіли квітки на лататті. Дика рожа появляє ніжні пуп'янки".
Духовний світ Лукаша розкривається у його портреті. "Лукаш,— пише Леся Українка,— дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий і стрункий, в очах ще є щось дитяче; обраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка "на випуск" мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку".
Атласов Владимир Владимирович (около 1661–1711), землепроходец, казачий голова, первый исследователь Камчатки, один из первооткрывателей Курильских островов.
Службу начал в 1682 году в Якутске. До 1689 года собирал ясак в бассейне реки Алдан и по рекам Уда, Тугур и Амгунь (левый приток Амура), до августа 1694 года — по рекам Индигирка, Колыма и Анадырь. Из похода по восточной части Чукотского полуострова (лето 1692 года) доставил краткие сведения о Чукотке, Аляске и об эскимосах.
В августе 1695 года был назначен приказчиком Анадырского острога. Во время камчатского похода (конец декабря 1696 года — середина июля 1699 года сушей почти все западное побережье полуострова Камчатка (1100 километров), не дойдя 100 километров до мыса Лопатка. К концу лета 1698 года вышел к побережью Тихого океана у 51° 21′ с. ш. (мыс Инканюш). Собрал первые сведения о вулканах, в том числе о высочайшей в Евразии Ключевской Сопке и о многочисленных минеральных источниках.
В середине 1700 года вернулся в Якутск и был отправлен с докладом в Москву. В Тобольске вместе с С. Ремезовым составил один из первых чертежей Камчатки. В Москве Атласов представил ряд "скасок" (сохранились две) с первыми точными сведениями о природе и населении Камчатки, ее животном и растительном мире, о морях, омывающих полуостров, их ледовом режиме.
За успешный поход, закончившийся присоединением Камчатки к России, Атласову был присвоен чин казачьего головы и выдана награда в размере 100 рублей. Эти деньги он истратил на товары, взятые со склада недавно умершего купца. Наследники покойного подали на Атласова жалобу, и он на четыре года был посажен в тюрьму. После освобождения (1707) был направлен приказчиком на Камчатку. В этой должности он пробыл всего полгода. Взбунтовавшиеся служилые люди посадили Атласова в темницу, из которой он бежал и до января 1711 года находился в Нижнекамчатске, где во время очередного мятежа казаков был убит.
Атласов первым из россиян достиг берегов Тихого океана. Именем Атласова названы остров, бухта и вулкан Курильской гряды; населенные пункты на Камчатке и Сахалине; ледник в хребте Черского.
Пошаговое объяснение:Ми знаємо тепер, хто був той "людський хлопець", що зачарував своєю грою, а далі й закохав у себе дочку лісу, ніжну красуню Мавку. То — Лукаш, син селянки-вдови, небіж доброго і мудрого дядька Лева. У драмі не подано передісторії життя Лукаша, бо в цьому не було потреби. Початок його життя в творі збігається з першими кроками від дитинства до юності. Він з'являється біля лісового озера одного святкового дня на ранній провесні в супроводі свого дядька. Вся істота Лукаша, як і природа навкруги, переживала ту прекрасну пору цвітіння, коли серце переповнене мріями про щастя, а весь світ здається невимовно прекрасним. Хочеться жити і славити життя. І Лукаш славить його ніжним співом сопілки, яку він щойно вирізав і змайстрував у приозерних очеретяних зарослях.
Із самого початку поетеса підкреслює неабияку музичну обдарованість юнака. Як за народною легендою перелітні птахи приносять на крилах тепло, так Лукаш своїм співом пробуджує в природі буяння життя. На спів його сопілки "спочатку на вербі та вільхах замайоріли сережки, потім береза листом залепетала. На озері розкрились лілії білі і зазолотіли квітки на лататті. Дика рожа появляє ніжні пуп'янки".
Духовний світ Лукаша розкривається у його портреті. "Лукаш,— пише Леся Українка,— дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий і стрункий, в очах ще є щось дитяче; обраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка "на випуск" мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку".