Теоретическая философия включает в себя познание природы и познание самого познания. К первой категории традиционно относится натурфилософия, однако, значительная её часть в XVII—XVIII вв. с концептуализацией научного метода выделилась из философии в естественные науки — физику, химию, астрономию, биологию. Тем не менее, часть природы, связанной с природой самого человека, по-прежнему остаётся в рамках философских исследований, так как ясной парадигмы подхода к этим вопросам в настоящее время не существует. Поэтому философия сознания, философия языка и семиотика в качестве дисциплин философии продолжают поиск понимания процессов, происходящих в человеческом мозге и связанных с человеческим мышлением, которое, главным образом, выражает себя посредствоместественных языков.[32][17]Вторая категория разделов теоретической философии изучает сам процесс познания. Главной областью философии, которая задаётся вопросом «Как мы что-либо знаем?» и «Действительно ли мы это знаем?», является эпистемология (иногда ещё называющаяся «гносеологией»). В настоящее время её основным разделом, сосредоточившим основную исследовательскую деятельность, является философия науки, которая анализирует практику научного метода и пытается ответить на вопросы «Как именно работает научный метод?», «Можно ли формализовать научный метод?», «Действительно ли работает научный метод?».[33] Основные положения философии науки в рамках континентальной философии[⇨] в настоящий момент сильно разнятся с аналогичными положениями в рамках аналитической философии.[⇨]Философия науки, в свою очередь, разделяется на философию математики, философию физики, философию биологии, философию экономики и пр.[34]Ещё одним важным аспектом изучения самого процесса познания является изучение самой философии. Одним из отличий философии от типичной науки является возможность выхода в мета-позицию по отношению к себе же. Дисциплина метафилософии изучает саму философию со стороны, важнейшей и более разработанной дисциплиной такого рода является метаэтика, которая занимает стороннюю позицию относительно этики.[35]
Термін «комп’ютерна залежність» вперше був використаний в 1990 році. Психологи її класифікують, як форму емоційної «наркоманії». Для залежного підлітка стає важливим не результат гри, а її процес, у якому він втрачає контроль над часом. Факти свідчать, що більшість 16-18 літніх юнаків, які мають доступ до Інтернету та грають у он-лайн ігри, місяцями, а то й роками не виходять з дому! Один хлопець звернувся до психіатрів з проханням надати йому інвалідність через агорафобію (страх перед відкритим простором). Ніяких відхилень у нього не знайшли, але дізналися, що він просто не міг відірватися від улюбленої гри.
Психологи виділяють такі стадії залежності: Стадія легкого захоплення. Коли людина один чи кілька разів пограла у рольову комп’ютерну гру, вона входить у смак, їй починає подобатися комп’ютерна графіка, звук, сам факт імітації реального життя чи якихось фантастичних сюжетів. Стадія захоплення. Фактором, що свідчить про перехід людини на цю стадію формування залежності, є поява в ієрархії потреб нової потреби — грати в комп’ютерні ігри. Гра в комп’ютерні ігри на цьому етапі має систематичний характер. Якщо людина немає постійного доступу до комп’ютера, можливі досить активні дії з усунення цієї перешкоди. Стадія залежності. Залежність може оформлятися в одній з двох форм: соціалізованій та індивідуалізованій. Соціалізована форма ігрової залежності відрізняється підтримкою соціальних контактів із соціумом (хоча переважно з такими ж ігровими фанатами). Ці гравці люблять грати за до комп’ютерної мережі один з одним. Ця форма залежності менш згубна для психіки, ніж індивідуалізована форма. Людина не відривається від соціуму, не усамітнюється в собі. Чи може підліток, для якого гра стала самоціллю та сенсом буття, розвиватися, як гармонійна особистість, реалізувати свої здібності? Треба розуміти, що залежність у будь-якій формі – це рух по замкнутому колу, де немає розвитку.
Виділяють досить чіткі симптоми залежності від комп’ютерних ігор: Психологічні симптоми: • Відчуття ейфорії чи піднесеності під час роботи за комп’ютером; • Нездатність зупинити роботу за комп’ютером; • Дедалі більше часу затрачується на комп’ютерні ігри; • Ігнорування друзів та сім’ї; • Відчуття порожнечі, депресії та роздратованості поза комп’ютером; • Перекладання повсякденних турбот на плечі членів сім’ї;
Фізичні симптоми: • Зап’ястний тунельний синдром — оніміння та зниження чутливості пальців; • Сухі очі; • Головні болі (схожі на мігрень); • Болі у спині; • Нерегулярне харчування — відсутність апетиту; • Недотримання гігієни; • Розлади сну.
Більшість гравців – дуже одинокі люди. Навіщо, коли живе спілкування замінюють ігри! Окрім того, приваблюють складні системи завдань та досягнень. Головною причиною виникнення комп’ютерної залежності у дітей психологи вважають недостатнє спілкування і взаєморозуміння з батьками і однолітками. Ігри для них - це шлях самоствердитися, бо у віртуальному світі, все залежить тільки від твого уміння грати, а не від особистих якостей та умінь. Виникає ілюзія, що ти чогось досягаєш, а в житті може бути навпаки.
Не хочеш стати ігроманом, пам’ятай: Не можна грати під час депресії, при серйозних змінах у житті. Не варто грати, коли гостро відчуваєш самотність. Гравці погані співрозмовники. Набагато зменшують ризик пристрасті до гри цікаве життя, знання, розуміння того, що алкоголь, наркотики та надмір ігор – це все один ланцюжок, кінцевий пункт якого - повна самоліквідація особистості. Імунітетом тут мають бути чуття міри та відповідальності. Згадай народну мудрість: «Що занадто, то нездорово».
15 300 округление до сотых