Рассказ на основе услышанного Мой папа рассказал мне интересную историю из своего детства, которая запомнилась ему надолго. Однажды, когда ему было всего семь лет, он со своими родителями поехал гостить к родственникам в Москве. Поездка обещала быть замечательной, настроение у него было отличное. У моего папы, как самого младшего, была легкая сумка, и поэтому он шел быстрее всех. Он добежал до состава и запрыгнул в вагон. Папа был страшгно горд своей самостоятельностью: он сел на свободное место и стал ждать родителей. Вдруг поезд тронулся, а родителей все не было. Тогда папа понял, что сел не в тот поезд и родители понятия не имеют, где он сейчас. Папа испугался, но не растерялся. Он рассказал все проводнице. Проводница сообщила о случившемся на вокзал, а папе сказала, что его высадят на ближайшей станции. В это время его родители не находили себе места. Они сообщили в милицию о пропаже мальчика. Папу высадили из поезда на ближайшей остановке – в Рязани. Там его встретила милиция. Пропавший мальчик ждал на вокзале своих родителей. Папа и мама были очень рады увидеть своего пропавшего сына. Хоть он и уехал раньше родителей, домой они вернулись вместе. Вот какая интересная история произошла с моим папой.
Автор не ідеалізує свого героя, не ставить його над іншими, а розповідає про те, як він боровся з життєвими обставинами. Андрій Соколов не надзвичайний супергерой. Він просто людина, яких було багато. Але тим величнішим постає він серед випробувань, які випадають на його долю. Можливо, якщо б не війна, він так би й не дізнався, на що здатний. Потрапивши на війну, Андрій Соколов зрозумів, що є обов'язок, який не можна порушувати. Це обов'язок перед Батьківщиною, перед своїми товаришами, з якими воював. Саме тому він відчайдушно, ризикуючи життям, намагається довезти снаряди, бо вони вкрай потрібні тим, хто залишився без боєприпасів віч-на-віч з ворогом. І не його провина в тому, що не загинув після вибуху, а потрапив у полон. І в полоні він не забув, що є людиною. Це було нелегко в умовах, коли треба було зберегти життя серед голоду, знущань, виснажливої праці. Але Андрій Соколов виборов перемогу, перш за все ніш собою. Тому й вийшов з полону незломленим, готовим битися з ворогом. Пройшовши крізь випробування полону, він не схибив проти людяності, не зради» своїх товаришів, не дозволив собі егоїстичних вчинків. Досить пригадати, як цім, сам виснажений, голодний, приніс шматочок сала й хліб своїм товаришам і розділив усе порівну. Так Соколов воював і жив після втечі з полону. Особиста трагедія — загибель дружини й дочок — надломила його сили, але й тоді він знайшов мужність жити, боротися й сподіватися на майбутнє. Але загинув син Андрія Анатолій, і світ потьмянів для нього. У таких ситуаціях люди губляться, часом стають злими. Але Андрій Соколов не зачерствів душею. Зустрівши маленького сироту, в якого війна відібрала батьків, Соколов зігріває його теплом батьківської турботи й радіє тому, що може ще бути комусь потрібним. Образ Андрія Соколова — звичайної людини, яких багато, — це приклад людяності й гідності. Ось чому ми захоплюємося цим героєм. Можна звідси взяти переробити
2.4-х%
1/2.4=100/х
х=240%