1. Іме́нник — самостійна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка, відповідає на питання хто? Іменники можуть означати назви істот (хто?) та неістот (що?).
2.Більшість іменників української мови змінюється за числом, належать до одного з трьох родів і змінюються за відмінками. За відмінюванням іменники української мови поділяються на 4 відміни.
3.Називнийхто?
що? сонце Родовийкого?
чого? сонця Давальнийкому?
чому? сонцю Знахіднийкого?
що? сонце Оруднийким?
чим? сонцем Місцевийна кому
на чому?на/у сонці Кличний
рід
роду
рід
роду
роду,родові
родом
у роді
пісня
пісні
пісню
піснею
у пісні
пісня
4. Родовий відповідає на питання кого ?чого?
а знахідний кого ? що?
5.зображення зверху
6.У місцевому відмінку множини іменники мають закінчення -ах (-ях): у вікнах, по морях, на дорогах, на лініях. Не плутай з російською мовою, де іменники з прийменником по мають закінчення -ам (-ям).
