Характеристика Евеліни Це була мудра і добра дівчинка, розвинута не по роках. При першому знайомстві можна помітити її незворушність і спокій, з яким вона дивилася на звичайні речі. По відношенню до Петра вона ласкава і прониклива. Недарма в ній одній в дитячі і юнацькі роки сліпий бачив відраду і втіху. Евеліна – перший і єдиний друг Петра, згодом його кохана. Їхні стосунки гармонійні, з часом вони тільки міцнішають. Евеліна завжди сприймала біль Петра як свій власний. Момент, коли вона дізналася, що він сліпий, запам’ятався їй на все життя: вона плакала над цією обставиною так, немов хлопчик (в ту пору ще незнайомий) був її близьким родичем або другом. Характеристика дядька Максима Дядько Максим був відставним військовим. Звиклий до порядку й дисципліни, він хоче зробити з племінника гідну і впевнену в собі людину, якій були б не страшні ніякі душевні переживання і побутові труднощі. Дядько бере активну участь у вихованні Петра, намагається довести своїй сестрі, чому важливо не зніжити дитину, а навчити його жити у нашому непростому світі. Дядько ніколи вголос не жаліє хлопчика, тим самим не дає йому приводу засумніватися в тому, що він може стати щасливим. За його ініціативою у будинок приходять молоді люди, серед них кадет і студенти – все для щасливого майбутнього Петра. Саме з дядьком Максимом юний Петро вирушає в найважливішу подорож за сенсом життя. Конюх Юхим Він пробудив у маленькому Петрові любов до музики, здатність чути красу мелодії і звуків. Юхим був закоханий у дівчину, яка відмовила йому у взаємності, тому його музика наповнена справжніми почуттями і красою. Ця повнота звуків і заворожує маленького Петра, змушує його бігати до стайні і слухати досконалу гру конюха. Юхим – перший учитель Петра по музиці. Саме в його стайні хлопчик навчився розуміти і цінувати справжнє мистецтво. Анна Михайлівна Як будь-яка мати, вона прагнула оточити свою дитину теплом і увагою. Дізнавшись, що дитина сліпа, вона довгий час горювала, ні в чому не знаходила розради. Протягом усієї повісті її любов і підтримка всюди оточують Петра, дарують йому почуття потрібності, підтримують в негараздах. Основна думка повісті “Сліпий музикант” Навряд чи знайдеться інший такий твір, що надасть настільки сильний життєстверджуючий вплив, як і «Сліпий музикант». Герої описані досконалими: вони усі наділені живими рисами, індивідуальними якостями характеру. Головний герой повинен пройти випробування сліпотою і полюбити життя, щоб стати великим музикантом.
Первое известие о его статусе относится к 1844 году, когда в Чебоксарском городском магистрате Прокопий получил свидетельство на право торговли 4-го рода.
Через 2 года он значится в документах как крестьянин, торгующий по свидетельству 3-го рода, и это положение сохранялось за ним почти 20 лет.
С 1865 года в документах он числится как крестьянин, торгующий по свидетельству купца 2-й гильдии.
С 1868 года — как крестьянин, торгующий по свидетельству 1-й гильдии.
В дореформенный период Прокопий Ефремович вместе с отцом вели обширную хлебную торговлю. Солидную прибыль им приносила продажа муки в Петербурге, а также в Нижнем Новгороде, Рыбинске и других поволжских городах. Попутно вывозили яйца, мёд, хмель, изделия местных кулеткачей, ввозили различные промышленные изделия и товары массового потребления: соль, сахар, чай, железные и скобяные изделия, платки, предметы украшения. Для их реализации в Чебоксарах открыли ряд лавок, магазинов и крупных складов.
Наиболее интенсивно торгово-промышленная деятельность Ефремовых разворачивается в пореформенные годы. Им принадлежала самая крупная по масштабам производства кулеткацкая мастерская в городе. В конце 60-х гг. 19 в. в этом заведении было занято 30 взрослых рабочих и 60 подростков, которые ежегодно изготовляли до 30 тыс. шт. кулей.
Ефремовы владели также 3 самыми мощными по тем временам в уезде и городе водяными и ветряными мельницами.
В 1869-71 гг. и 1881-86 гг. Прокопий Ефремович занимал должность директора Чебоксарского городского общественного банка, а также в разные годы являлся членом учётного комитета и членом правления банка. С 1875 года П. Е. Ефремов значится как чебоксарский купец 1-й гильдии, в 1890-е гг. именуется как чебоксарский купец без указания гильдейского признака и выступает одновременно в роли купца и промышленника.
В конце XIX — начале XX вв. общий оборот торгово-промышленной деятельности Ефремовых составлял около 500 тыс. руб. в год. Самый большой приток капитала был от лесопильного завода, открытого в 1890 году братьями Прокопием и Михаилом (1823-94) в Чебоксарах. Строевой лес и лесоматериалы братья получали в Ветлужском уезде Костромской губернии, где у них имелось имение в селе Михайловицы общей площадью 56,7 тысяч десятин.
В октябре 1906 года основан торговый дом «П. Е. Ефремов с сыновьями» с общим капиталом в 325 тыс. руб. Распорядителем являлся старший сын Прокопия Николай, а дети Сергей и Фёдор — членами правления. Основной вид деятельности фирмы — торговля лесом и лесоматериалами в Чебоксарах и поволжских городах
