Што такое шчасце? для кагосьці шчасце гэта каханне, для кагосьці - поспех у працы, а для пана скамарохи, шчасце шчасце гэта грошы. пан скамароха гэта галоўны герой твора яна баршчэускага "белая сарока" у гэтым творы я. баршчэуски паказвае барацьбу сіл дабра і зла. але для таго каб паказаць гэтую барацьбу, ён выбірае герояў-сімвалаў, якія служаць дабру або злу. першыя - гэтя справядлівыя людзі, якія служацым богу, працуюць на карысць сваёй радзімы. другія - гэтя служкі д'ябла, прыхільнікі зла. вось ды апошніх і адносіцца адна з галоўных герояў твора - белая сарока. гэтая сарока хоча ўсім паказаць што яна добрая, пра гэта сведчыць яе чорнае апярэнне з белымі плямамі. але на самой справе яе выгляд-гэта падман. спосаб заваяваць давер іншых людзей і ў канчатковым выніку падмануць таго, хто ёй даверыўся. белая сарока - дэманічная істота, жанчына-птушка, якаючы прыносіць в е сабой бязладдзе. па змест апавяданне белая сарока прыляцела ў нашу краіна з далёкая. яна ўляцела ў акно дома пана скамарохи, якое шмат у старажытных звычаяў лічылася парталам праз які праходзяць усе злыя духі. таму людзі на ноч перакрыжоўваюцца вокны і завешваць шторы. усё расказаў скамароха чароўнай пані пра свой багаты і дзівосны край. пасвілі сам з сабою знікнення з'явілся сам з сабою пасланец в е велізарным мяхі золата. і перадаў, што сарока прасіла расказаць усім людзям пра яе і знайсці як мага больш людзей якія будуць служыць ёй. скамароха выканаў наказ сарокі. але ў хуткі гадзіне з'явіліся чараўніцы і ваўкалакі. белая сарока, чуючы людскія праклёны і даведаўшыся пекла д'яблаў, што стральцы высочваюць сам з сабою, адляцела далёкую і больш не з'яўлялася ў нашым краі. але зло, якое яна пакінула, распаўзлося па ўсім наваколлі. я лічу што ў гэтым творы аўтар паказвае нам што не трэба быць такім сквапным чалавекам, як пан скамароха. ня трэба падпускаць да сябе блізка двудушных людзей, як белая сарока. а калі такія людзі, і сустракаюцца табе на шлях-сыходзіць ад іх як мага далей, таму што ў далейшым можна моцна пашкадаваць аб зробленых учынках
Шлюбна пора у лисиць настає в середині лютого і триває всього декілька тижнів. У цей час навколо однієї самки збирається декілька самців; вони не відходять від неї ні на хвилину і залицяються до неї, подібно до того, як це роблять собаки. У цей період запах їхніх виділень стає особливо різким, і частіше, ніж звично, чується їхній гавкіт. Справа не обходиться, звичайно, без бійок між суперниками. Коли самка завагітніє, вона залишає нору і поселяється в густому чагарнику, розташованому поблизу від вибраної для пологів нори. У цей час, за Бекманом, вона відвідує і розширює різні нори і нарешті поселяється в такій місцевості, яку останнім часом найменше відвідували люди і собаки. Розташована ця нора в затишному місці або лежить відкрито — на це вона не звертає уваги. У тому разі, якщо потрібної нори не знайдеться, лисиця сама вириває її або влаштовує собі кубло в дуплі дерева, під купою каміння, хмизу, або ж просто в заростях чагарнику, і м’яко вистилає його шерстю. Ще під час вагітності самка починає потроху вискубувати на собі шерсть по всьому череву, від пупка до самого горла. Вона це робить з подвійною метою: по-перше і головним чином, для того, щоб відкрити соски для очікуваного потомства, а по-друге, щоб ту шерсть використати на теплу і м’яку підстилку майбутнім дитинчатам. Пологи настають через дев’ять тижнів, або 60—63 дні, після спаровування, звичайно в кінці квітня або на початку травня. Кількість дитинчат коливається між 3 і 12; найчастіше в кублі знаходять 4—7 лисенят. За дослідженнями Пагенштехера, вони з’являються на світ сліпими та із закритими вухами; вкриті дуже гладкою, короткою бурою шерсткою з жовтуватими і сіруватими на кінчиках волосками і мають чалу смугу, яка різко виділяється на лобі, білий кінчик хвоста і маленьку білу нечітку плямочку на грудях. Вони вкрай незграбні, неповороткі та спочатку розвиваються дуже повільно. Очі у них розплющуються тільки за два тижні, однак до цього ж часу прорізаються всі зуби. Мати ставиться до них дуже ніжно, перші дні не залишаючи їх ні на мить, а згодом якщо і йде кудись, то лише вечірньої пори і ненадовго, заздалегідь вживши всіляких заходів, щоб приховати їхню присутність.Через місяць або півтора після свого народження маленькі хижаки, вкриті червонувато-сірою шерсткою, наважуються тихої днини виходити з нори, щоб погрітися на сонечку і погратися на волі одне з одним або з матір’ю. Мати приносить їм удосталь поживи та ще з перших тижнів примушує їсти і навіть ловити мишей, пташок, жаб і жуків. У цей час лисиця стає ще обережнішою і при щонайменшому шумі відводить їх назад у нору, а якщо чує переслідування, то тягне їх у зубах в іншу нору. Навіть у мить найсерйознішої небезпеки вона поспішає схопити дитинча, щоб донести його до безпечного місця. В кінці червня молоденькі лисички вже беруть участь у материнському полюванні, а іноді й самостійно вирушають на лови зайчат, маленьких мишей, пташок, не нехтуючи і жуками. В кіпці липня дитинчата зовсім залишають нору і йдуть разом з матір’ю на хлібні поля, які обіцяють їм багату здобич і забезпечують цілковиту безпеку. Коли жнива спустошать поля, вони перебираються в густі чагарники, в степи, в зарості очерету. Пізньої осені вони нарешті остаточно відділяються від матері та починають самостійне життя.
