Навіщо потрібно вчитись?Навчання, згідно енциклопедичного визначення, означає процес збирання та нагромадження досвіду, внаслідок чого виникають нові вміння та навички, або модифікуються до того набуті знання . Термін “навчання” вживається у вузькому значенні для означення свідомого і спланованого здобування відомостей, кваліфікації, вмінь, а також у ширшому значенні – для означення кожного досвіду здобутого людиною несвідомо.Можна виділити багато типів навчання, і такий поділ буде залежати від свідомості людини та її мислення в процесі навчання, спрямування до якоїсь мети, видів і форм в яких проходить навчання і т. д.Людина навчається протягом всього життяНавчання є однією з базових функцій людини, незалежно від того, свідомо вона прагне науки чи живе без контролю над своїм розвитком – все одно, чогось вона навчиться . Ми пізнаємо нове за до радіо, телебачення, преси, Інтернету чи розмов з іншими людьми. В залежності від ситуації також можна здобути знання випадково. З таким неконтрольованим навчанням трапляється отримати інформацію з злих або неправдивих джерел. Не завжди те, що ми дізнаємось є правдою. Не обов'язково все нам стане у пригоді. Ми можемо уникнути таких помилок, якщо підходити до навчання свідомо і контрольовано.Оточуюча реальність постійно змінюється. Потреба підвищення кваліфікації виникає саме з необхідності пристосування до економічних, наукових чи культурних змін, від чого й залежить суспільно-економічний розвиток.
Павлуша – один из мальчиков, встреченных охотником у ночного костра. Сначала мы узнали имя героя, потом автор описал внешность мальчика, в немногих репликах и поступках раскрылся характер двенадцатилетнего мужичка. Внешность Павлуши непримечательна: волосы всклоченные, глаза серые, скулы широкие, лицо бледное и рябое, огромная голова, приземистое тело. Но именно его сразу из всех ребят выделил автор: «глядел очень умно и прямо, да и в голосе у него звучала сила». Изысканностью одежды Павел похвастаться тоже не мог: грубая холщовая рубаха да заплатанные штаны. Павел больше делает, чем говорит. Он следит за котлом с картошкой, следит за огнём, отвлекает ребят, когда те напугались лесных звуков, переключив их внимание на картошку. Когда разволновались и убежали собаки, почуяв чужого, Павел без оружия бросился за ними, громко звал собак по именам, вернувшись, равнодушно бросил: «Я думал, волк». Теперь уже автору не просто нравится этот мальчуган, он им невольно любуется. «Он был очень хорош в это мгновение. Его некрасивое лицо, оживлённое быстрой ездой, горело смелой удалью и твёрдой решимостью». Его власть признают животные: когда он положил руку на голову одной из собак, «долго не поворачивало головы обрадованное животное, с признательной гордостью посматривая сбоку на Павлушу». Павел гораздо взрослее своих друзей. Рассказ и реплики его более реалистичны. Солнечное затмение и бочар Вавила, купивший новый жбан и одевший его на голову, в рассказе Илюши выглядели бы иначе. Даже часть рассказа, связанную с Тришкой, за которого приняли Вавилу односельчане, рассказывает Илюша, а не Павел. Его вопросы конкретны, иногда ироничны: «А он у вас где водится?», «Чего ж он раскашлялся?», «А разве вы на фабрику ходите?». Любимое выражение «вишь…». Остальные задают вопросы Павлу, а не Феде, который старше. На вопрос Кости о звуках в бучиле Павел даёт два ответа, мистический и реальный. Реальную версию ребята не принимают, скучно. Тем более удивительно, что Павел слышал голос утонувшего Васи. Правда, и на эту примету у него находится свой, взрослый ответ: «Своей судьбы не минуешь». Когда охотник покидал гостеприимный приют, все спали, только Павел приподнял голову и посмотрел. В том же году «он убился, упав с лошади».
=1,197487 радиан = 68,61098 градуса.
