Вальтер Скотт — одне із найвідоміших імен у світовій літературі.
Свою літературну діяльність він розпочав як автор поем і балад, які зробили його одним із найбільш популярних і улюблених поетів Великобританії. Проте в історію літератури він увійшов насамперед як творець жанру історичного роману. Уперше в світовій літературі Вальтер Скотт створив роман про минуле з погляду сучасності, оцінюючи та досліджуючи минуле на основі досвіду і знань, набутих людством. Саме таким є роман "Айвенго", який відкриває цілий цикл романів з історії Англії на різних етапах. Він розповідає про часи володарювання короля Річарда Левове Серце, про ті далекі й буремні роки, коли Англія ще тільки почала формуватися як держава, зображує національний розбрат, інтриги, що панували у тодішній Англії, політичні міжусобиці, тяжке становище низів. Звичайно, роман пронизує сюжетна лінія кохання та сімейних негараздів. Проте за приватною сімейною ситуацією проступає зіткнення не тільки особистих, а й політичних інтересів, різних суспільних позицій.
Серед цього розбрату, сварок, непорозуміння, жорстокості, безладдя й інтриг яскравим променем висвітлюється образ головного героя роману — Вілфреда Айвенго.
Він належить до шанованого старовинного роду саксів. Батько його — Седрик — справжній патріот, щира, смілива й чесна людина. Незважаючи на те що Айвенго ще дуже молодий, ніхто з його однолітків не зумів перевершити його у мистецтві володіння зброєю. Він бере участь у всіх лицарських турнірах, відстоюючи честь і справедливість. Айвенго усім серцем покохав леді Ровену — вихованку свого батька, але той мав намір одружити її з Ательстаном Конінсбурзьким, недалеким, тупим нащадком королівського роду, бо хотів поставити його на чолі визвольного руху саксів. Ательстан викликає у багатьох людей недовіру, тому й вирішує Седрик одружити його з останньою представницею роду короля Альфреда — леді Ровеною. Але леді Ровена покохала Айвенго, який відповідав їй взаємністю. І тоді розгніваний Седрик позбавив свого сина Айвенго спадщини й вигнав його з дому. Вілфред стає лицарем, вірно служить королю Річарду, захищає честь короля і його хоробрих воїнів, коли після хрестового походу таємно з'являється у рідному домі в одязі паломника. Від імені Айвенго він приймає виклик від гордовитого, пихатого храмовника Бріана де Буагельберга. Людина виключно чесна й порядна, Айвенго попереджає про небезпеку єврея Ісаака, з яким хотів розправитись. Бріан де Буагельберг і допомагає йому вийти із замку й дістатися до безпечного місця. Дякуючи Айвенго за порятунок, Ісаак дає йому адресу свого друга, який може забезпечити лицаря конем, спорядженням, щоб той мав змогу взяти участь у лицарському турнірі при Ашбі. Цей турнір збирав усіх найкращих англійських лицарів. Проводився він у присутності принца Джона.
Самая грандиозная скульптура из всех что когда-либо создавал человек находится в Египте. Это Сфинкс – лев с человеческой головой. Размеры Сфинкса: 72 м в длину, 11,5 м в плечах и достигает 20 м в высоту. На протяжении многих веков он возлежит на высоком пьедестале перед пирамидой Хефрена, обращая свой задумчивый взор на восток вдоль 30-й параллели. В XIII столетии Абдул Латиф, врач, философ, путешественник, писал: «Его лицо (Сфинкса) прекрасно, а рот несет печать изящества». Огромная статуя вырублена из известнякового монолита, образующего скальное основание плато в Гизе. На его лице застыла загадочная полуулыбка. По какой причине древние скульпторы выбрали именно это место? Откуда взялся образ, высеченный из скалы, и самая главная загадка – какую тайну хранит Сфинкс?
Одна из главных тайн – таинственное молчание, окружающее Сфинкса. В древних папирусах упоминаются строители пирамид, и даже приведены сведения о количестве лука и чеснока, съеденного рабами при их постройке, но не найдено ни одного упоминания о Сфинксе. Лишь через 400 лет после Хефрена вдруг становятся известными иерографические тексты, в которых великого Сфинкса называют «шепес анх», что в переводе означает живой образ. К сожалению, логического объяснения этому феномену наука так и не нашла.
Немного позднее жители Египта начали отождествлять Сфинкса с богом Хармахисом. Тогда же появилась легенда, в которой рассказывается, что огромный хищник никогда не спит, охраняя покой пирамид. Ночью он может видеть лучше, чем днем, потому как в этом ему сам Космос.
В другом древнем мифе говорится о том, что Сфинкс должен следить за восходом солнца, вращением планет и Сириусом. В обмен на это ему надо приносить жертву. В эпоху Нового царства, приблизительно в 1500 году до н. э., постепенно начинает зарождаться абсолютно новый культ Сфинкса. Фигуры льва с головой человека стали производить массово, но гораздо меньших размеров. Появляется целая аллея сфинксов.
К этим временам относится и появление в греческих сказаниях, сказках и легендах упоминаний о льве с головой мужчины, который бродил по дорогам недалеко от Парнаса и съедал всех, кого встречал на своем пути. Если жертв было мало, он подходил к городским воротам и громогласным рыком требовал новой дани. Со временем он начал ассоциироваться и с другими легендарными чудовищами: лернейской гидрой, цербером. Хотя позже Сфинкс превратился в крылатое чудовище с головой женщины и назывался Сфинга.
